Шкідники

Перша за сім років зустріч Олени з тіткою відбулася на веранді невеличкого будиночка останньої. Обидві жінки були з валізами. 

Тітка передала Олені ключі й обвела садибу жестом:

— Ось!

— Ого, — сказала Олена. 

«Нічо собі, яка розкішна колекція шкідників, будь-який ентомолог помре від заздрощів», — продовжила вона подумки.

Погойдувалась на гілках вгодована попелиця, безтурботно пурхала білокрилка. Мармизи у слимаків були такі наглі, ніби вони от-от збирались дзвонити у дзвоник і вимагати меню. Землерийки та миші ходили вільними стадами.

— Ну, бувай, люба, он таксі вже під'їжджає, літак чекати не буде. Інструкція до кавоварки біля кавоварки, комуналка за тобою. Цьомки!

…Коли Олена трохи довела до ладу будинок, вона перемкнула увагу на город і чесно взялася за боротьбу. Випробувано було все — настоянки попелу та чистотіла, відвар кульбаби та тютюну; не дійшла тільки до драконячої крові та сліз фенікса. В респіраторі з обприскувачем Олена сама собі здавалась персонажем постапокаліптичної гри, але це дещо подіяло. Шкідники відступили й перегрупувалися. 

Скоро Олена все ж наважилася зробити наступний крок і з похмурою рішимістю посадила розсаду огірків. Фауна перезирнулась і пов’язала на шиї серветки. Заграла музика з вестернів. 

Почалася нова битва. Від слимаків Олена робила соляні кола крейдою, як від нечисті, і шукала викрійки ляльок вуду. Попутно закупилася добривами під кожен сезон, фазу місяця та його позицію в сузір'ях — і їй вдалося! Вдалося! Один огірок все ж таки вижив!

Тепер Олена зрозуміла людей, які викладають у мережу сотні фото з дитиною або котом. Єдиний вцілілий огірок хотілося фоткати з усіх ракурсів і всім розповідати, який він розумний, що дотягнувся вусиком до підпірки, хоч на овочеву олімпіаду відправляй.

Слимаки, що наближалися до заповідної зони, пробуджували у Олені гени вікінга-берсерка разом з бажанням кусати щит і рвати кольчугу. Контекстна реклама, яка завжди гаряче переймалась олесиними проблемами, покопалася в пам'яті й зауважила, що слимаків їдять їжаки, яких можна приваблювати котячим кормом.

Олена знизала плечима, вирішила, що городник має в житті спробувати все, і пішла в зоомагазин.

***

Вранці, коли Олена вийшла на веранду, замість омріяної череди їжаків вона побачила нового шкідника: корм доїдало крихітне блохасте кошеня. Кошеня тремтіло, але залиті хворобливими сльозами оченята дивилися вдячно. 

Вірогідно, за правилами слід було вигнати подібний розсадник хвороб, але інерцію було не зупинити, і спочатку Олена вирішила вивести шкідників у шкідника.

...У ветеринара на ім’я Андрій було скуйовджене волосся дибки — ну викапаний їжак. Глянувши на пацієнта, він скуйовдив їх ще більше і помітив:

— Ого, яка розкішна колекція паразитів. Давно знайшли?

«Щось знайоме», — подумала Олена і вголос сказала:

— Та я зі слимаками боролася, ось зранку помічник з’явився.

— Від слимаків пивні пастки тре робити, потонуть. Так моя бабця робила, — помітив Андрій, натягуючи рукавиці. — Куди не глянь, усюди ці паразити, — додав він похмуро. — Як приводять деяких — господи твоя воля. Паразити, куди не глянь, і навіть хазяєва паразити. Усюди вони!

— Це точно. І на огірках, і на трояндах.

— І навіть та хом’яках…

— І на помідорах…

— І на шиншилах…

Олена й Андрій розійшлися, дуже задоволені одне одним. 

Дорогою додому, крім мішка прописаних ліків, Олена купила Вікінгу миску та корм, ну а заразом вже й пива для пасток. Лягаючи ввечері спати, вона чула гучні пісні компанії напідпитку десь неподалік. Збіг, звісно.

Снилося Олені, що вона стала індіанкою, дивилась курси бойового макіяжа на ютубі та обирала брендову косметику для смуг на щоках.

Вранці, як завжди, вона пішла обходити садибу з горнятком кави й одразу з задоволенням зазначила, що пивні пастки подіяли. Крім того, її чекав ще один приємний сюрприз: біля огірка Вікінг акуратним рядком виклав трьох мишей. Олена одразу пообіцяла повісити його на дошку пошани та призначила головним дезінфектором, а коли удобрив волошки, то й аграрієм.

Тут ідилію нарушила сусідка. Вона стала навшпиньки й крикнула через паркан:

— Йой, знову кава натще! Це ж так шкідливо!

Олеся завмерла з чашкою в руці. Це вона чула вже не раз, але на фоні вчорашньої розмови всередині ніби щось клацнуло. Точно! Це ж теж були шкідники!

Трохи поколивавшись, вона написала Андрію. «Ми от розмовляли про засилля шкідників. А знаєте, де вони ще є? У звичках! Ну типу кава натще та все таке інше».

Зворотне повідомлення пімкнуло вже за хвилину.

«Так, це вірно. Можемо почати дешкідникацію відмовою від кави натще. Почнемо нове життя просто завтра?»

Олена глянула на чашку. На телефон. Ще на чашку.

«Добре, але це буде більш завтра».

Потім вона рішуче допила каву і взялася за справи.

***

…За тиждень Олена отримала ще кілька повідомлень; між іншим Андрій запропонував відмовитись від солодкого (!) та почати бігати в парку. Здавалося, він планує вести такий здоровий спосіб життя, щоб штангу підіймати на лижах в космосі. Врешті-решт Олена не витримала. «Дякую, я все обдумала. Я зрозуміла, що буддистка і нове життя почну з нового життя».

Відповіді не було з пів години; в її очікуванні Олена подумала, що прикро, мабуть, придумати дошкульну відповідь на якусь образу не через три години в душі, а через три життя.

Нарешті телефон пімкнув.

«Я зрозумів, що даос і прагну балансу. Як щодо нейтралізувати шкідливу каву натще шкідливим тістечком перед нею?» 

…На тому історичному сніданку вони домовилися разом очищати карму, шукати баланс та відповіді на головні філософськи питання. Ну і боротися з окремими шкідниками. Бо ж таки карма кармою, а огірки огірками.