Куди показує Компас Пригод?

Наступного ранку, коли ще всі стежки у дворі пахли дощем і пиріжками, команда зібралася навколо Компаса Пригод.Він лежав на старому стільці, злегка ворушився, і стрілка безперервно тремтіла, немов щось її лоскотало.

— Він не показує на північ, — помітив Барсик. — І навіть не на пиріжки.

— Він показує туди! — вигукнула Кружлялочка Соня й вказала просто на… сміттєвий бак.

— Ви хочете сказати, що нас чекає сміттєвий квест? — скептично сказав Шкарпунчик.

— Можливо, там щось заховано, — припустила Кнопуся. — Або щось когось чекає.

Тумчик покрутив вушками, злетів і зробив коло над смітником.А тоді… коробка під ним поворухнулась.

— О ні…ще одна! — видихнув Шархотик.

— Це ж вони!— закричала Соня. — Коробки-ходуни!

Вона пригадала давню історію, яку їй розповідала бабуся Пиріжочок: Колись коробки були звичайними. Але одного разу кілька з них почали рухатися. Шукали щось.Поки не знайшли дітей, які мріяли про пригоди…"

— Вони йдуть за нами! — вигукнув Барсик.

— Ні, — відповів Тумчик. — Вони йдуть туди ж, куди і ми. Компас їх теж кличе.

— Це… не лише наш шлях? — запитав Петрусь.— Тепер — наш спільний, — сказав Тумчик. — І не тільки коробки... Щось велике прокидається.

Команда притихла. Смітник більше не був просто смітником. За ним починався старий зелений прохід, який давно заріс плющем, і всі думали, що він веде у нікуди.

Тепер же Компас світився в блакитно-фіолетовий колір, стрілка скакала від нетерпіння, а коробки — вирівнювались у колону. Як солдати перед маршем.

— То що, друзі?..запитала Кнопуся.— Сідаймо, як не сідаймо, — сказав Петрусь, — а вирушаємо!

І вони рушили.Під плющ, за Компасом, за коробками. В інший бік свого двору.

А за ними, з вікна, дивилась бабуся Пиріжочок. І тихо шепотіла:

— От тільки не забудьте повернутися...