Старенький Шархотик згадує щось дуже важливе

Коли “Райдужний Вітрильник Соні” знову рушив після пригоди з Пнем Пригод, усі вже трохи обтряслись, пиріжки були надгризені (але ще живі), а шкарпетки Шкарпунчика набули благородного кольору пилу.

Вітер гойдав веселкове вітрило, і в повітрі пахло асфальтом, квітами та... загадками.

Старенький Шархотик, який досі мовчав і лише тихенько посвистував у дірочку між зубами, раптом підняв голову.

— Зупиніть корабель, діти! — Що таке? — насторожився Петрусь. — Я... згадав!

Всі завмерли.

— Що? Що згадав? — прошепотіла Соня — Що саме сьогодні... МіжКалюжне Сонцестояння!

— Це коли? — спитала Кнопуся. — О дванадцятій рівно! — відповів Шархотик. — І в цей момент, рівно на 12 секунд, усі калюжі в дворі стають дзеркалами бажань!

Барсик зняв окуляри:

— Це науково недоведено. — Це магія, Барсику, — спокійно відповів старий. — Колись я сам бачив у калюжі пиріжок. А потім бабуся винесла мені його на тарілці. Я не повірив — а дарма.

— У нас є 7 хвилин до сонцестояння! — зойкнув Петрусь, дивлячись на тінь від коробки. — І ми якраз на шляху до головної калюжі! — вигукнула Соня.

Корабель загуркотів швидше. Усі вхопилися за борти.

— Якщо ми встигнемо — кожен зможе побачити своє найбільше бажання! — урочисто сказав Шархотик.

— А якщо не встигнемо? — прошепотів Шкарпунчик.— Тоді... побачимо своє відображення в калюжі. Що теж не зле, — підморгнув старий.

І всі кинулись готуватись: Кнопуся перераховувала екіпаж, Соня чепурила волосся, Барсик міряв хвилини, Петрусь писав бажання на звороті пиріжка, а Шкарпунчик… мріяв.

Лише одна проблема: між кораблем і калюжею стояла нова небезпека — велика, блискуча, пихата...

…машина з мигалкою, яку залишив тато Андрія.