Командирка Кнопуся дає старт

Вранці двір ще дрімав у променях сонця, а на старому асфальті, між смородиновими кущами та вицвілою лавкою, стояв гордий “Райдужний Вітрильник Соні”.

— Екіпаж, на палубу! На палубу видерлися Петрусь Шалапут у мисливській шапці з вухами, Шкарпунчик у шкарпетковому жилеті, Кружлялочка Соня в шарфі-стрічці, Барсик Розумак із картою й Старенький Шархотик у темних окулярах.

Бабуся Пиріжочок уже прощалася, роздаючи по запасному пиріжку кожному.— Якщо шторм — тримайте в роті. Допомагає.— Від чого? — спитала Соня.— Від страху. А як не допоможе — бодай смачно буде!

Вона підняла руку.

— Екіпаж, увага! Місія “Плавання до Далекої Калюжі” починається зараз!— Перевірка готовності: Пиріжки? — Є! Карта? — Маємо! Веселкове вітрило на місці? — Завжди! — усміхнулась Соня. Капітан у шкарпетках? — Тут! — гукнув Шкарпунчик і розмахнув штурвалом.

— Рахую до трьох! Раз! — Соня напружено змахнула руками, викликаючи вітер. Два! — Барсик прикинув кут руху й ковзнув пальцем по карті.ТРИ!!! — вигукнула Кнопуся.

І коробка рушила!

Вітрило заколихалося, колеса (відомі також як старі каструлі) зарипіли, і “Райдужний Вітрильник Соні” поїхав — повільно, скриплячи, але велично.

— Вона йде! Вона справді йде! — кричав Петрусь. — Попереду пеньок! — кричав Барсик. — Пройдемо зліва! — командував Шкарпунчик.— Ні, справа! — заперечила Кнопуся. — Він у центрі! — в паніці викрикнула Соня.

І вони в’їхали просто в пеньок. Але з гідністю.

— Це — наш перший риф, — урочисто сказав Шархотик. — Ми вижили.

Корабель зупинився.Екіпаж трохи перекосився, але сміявся. Веселка знову з’явилася над ними.

— Плавання відкрите!— оголосила Кнопуся. — І ми ще повернемось до того пенька. І назвемо його...Пень Пригод!

Усі погодилися. Бо справжні пригоди завжди починаються з чогось кривенького.