Кружлялочка Соня кличе веселку

На другий день після операції “Шкарпунчик”, корабель був майже готовий. Він трохи хитався, пищав на поворотах і пах старими книжками, бо Петрусь обклеїв його сторінками з енциклопедії “Все про голубів”.

— Тепер нам потрібне вітрило! — оголосила Командирка Кнопуся. — Без нього ми не зрушимо з місця!— Я! Я! Я! — підстрибнула Кружлялочка Соня, розгортаючись з особливим шармом. — Я буду вітрилом! Я танцюю навіть при найменшому вітрі!

Всі мовчки подивились, як Соня покружляла навколо коробки, потім навколо дерева, потім навколо себе самої. У повітрі почали кружляти листочки, обгортки й один пиріжок, що випадково впав із таці Бабусі Пиріжочок.

— Це магія! — прошепотів Шкарпунчик, заплутавшись у власній шкарпетці від захоплення.— Це фізика. Вихор у центрі завихрення, — сухо зауважив Барсик. — Але виглядає красиво.

— Соню, ти — офіційне вітрило нашого корабля! — урочисто проголосив Петрусь і пришпилив до її ручки прапорець з написом “ВІТРИЛЬНІ ОБІЙМИ”.

Раптом небо потемніло. Соня спинилася. Всі підняли голови.

— Це буря? — запитав хтось.— Це що, драма? — насторожилась Кнопуся.

І тут... з-за даху визирнуло сонце. Вітер подув сильніше. І над двором розцвіла веселка.Справжня. Тепла. Кольорова. Одна кінцівка — у калюжі №3, інша — прямо на даху коробко-корабля.

— Це... я? — шепнула Соня, трохи розгублено. — Я її покликала?— Можливо, — кивнула Бабуся Пиріжочок, — або це Всесвіт тобі підморгнув.

І з того дня всі знали: коли Кружлялочка Соня танцює — світ стає трошечки чарівнішим.