Шкарпунчик губиться (знову!)

Корабель будували всі разом. Ну, як "корабель" — візок з-під супермаркету, старе дверце від шафи, три вішалки, п’ять ковпаків з новорічної ялинки і величезна картонна коробка з написом “ОБЕРЕЖНО: НЕ БИТИ”.

— Шкарпунчику, принеси мотузку! — вигукнув Петрусь— Уже біжу! — проспівав Шкарпунчик і щез за поворотом.

Минуло п’ять хвилин. Десять. П’ятнадцять. Барсик уже встиг вирахувати силу вітру й написати на коробці “Корабель мрій №1”. Кнопуся організувала тренування вишколу для екіпажу (“Права руля! Ліва ложка!”), а Кружлялочка Соня медитувала, поклавши себе на дах коробки.

— Де Шкарпунчик? — спитав Петрусь.— Можливо, заблукав у пісочниці... — задумливо припустила Кнопуся.— Та він там уже три роки грається! — зітхнув Шархотик. — А все тому, що шкарпетка на очі з’їжджає...

Почалася операція “Пошук мотузконосця”. Бабуся Пиріжочок дала всім по пиріжку “для сил”. Петрусь — компас (це був магніт на мотузці), Кнопуся — карту (обгортка від морозива, де було намальовано двір).

— Якщо ми підемо прямо через гойдалки, а потім ліворуч на “Землі жаб”... — міркував Барсик.— ...то натрапимо на калюжу №3, де Шкарпунчик зазвичай робить селфі в лужі, — додав Петрусь.

І справді — у самісінькому центрі калюжі, наче капітан на айсбергу, стояв Шкарпунчик. Він тримав у лапках мотузку й захоплено наспівував:

— Я — пірат, я — герой, я веду всіх за собооою...

— Шкарпунчику! — вигукнули всі.— О! А я вас шукав! — зрадів той. — Ви ж казали "принеси мотузку і загубись красиво".

— Ніхто такого не казав! — хором відповіла команда.

Але мотузка була. І пригоди — теж.