У дворі старого будинку, де голуби знали поіменно всіх сусідів, а кожен кущ мав своє прізвисько, жив собі Петрусь Шалапут. Його знали всі — від смітника до даху. Бо Петрусь не ходив, а шурхотів. І не просто жив, а щодня вигадував якусь ідею. Не ідею — ІДЕЮЩУ.
— А знаєте що? — вигукнув він одного ранку, вискакуючи з картонного "бункера", збудованого під лавкою. — Ми будуємо... корабель!
Шкарпунчик, що саме катався у шкарпетці з даху сміттєвого бака,заплутався і впав у каштанове листя.— Корабель?! А навіщо? Ми ж не на морі!
— Тим більше! — гордо сказав Петрусь. — Усі будують кораблі на морі, а ми — у дворі. Хай морі ревнує!
Кружлялочка Соня повільно розкрилась, хитаючись на вітрі.— Можна я буду вітрилом? Я гарно кружляю...
— А я капітаном! — рішуче заявила Командирка Кнопуся, вистрибуючи зі свого табурета. — А ти, Петрусь, будеш штурманом.— Але ж я вигадав корабель! — обурився Петрусь.— Саме тому штурманом. Найважливіша посада!
Барсик Розумак підняв голову з даху й мовчки записав щось у свій блокнотик:
“Дворова ієрархія. Петрусь —генератор ідей, але владу завжди перехоплює Кнопуся. Залишається спостерігати.”
Старенький Шархотик ліниво проліз з-під лавки й буркнув:— Головне, щоб без драбини... А то знову доведеться знімати з дерева Кнопусю...
А Бабуся Пиріжочок вже несла на таці гарячі пиріжки й лагідно усміхалась— Аби тільки ніхто не зробив корабель з моєї миски!
І ось так почалася Велика Пригода.
Відредаговано: 15.05.2025