ГОЛОВНИЙ ПІДОЗРЮВАНИЙ - БІГУНЕЦЬ ШУСЬ

— То коли і як усе почалося? — запитав Андрусь, гортаючи блокнот. — Позавчора ввечері на складі зникли шкарпетки, і залишилися сліди.

— Пане Фрафпаф, я беруся за цю справу!

Вони попрямували до складу шкарпеток, форма якого нагадувала велетенський жолудь. Усередині пахло пральним порошком і корицею. Скрині з шкарпетками стояли чіткими рядами. На перший погляд... нічого підозрілого. Аж ось скриня в кінці крайнього ряда виявилася відкритою, поряд, в темному кутку, лежав клаптик тканини — біленький, у чорні круглі цятки.

— Ось перша підказка! — вигукнув Андрусь. Він підхопив клаптик олівцем і поклав між сторінок блокнота. — Хто носить такі цятки?

— Хмм… — Туптоп задумався. — Схоже на шматок уніформи продавців магазину «Пістрявий гудзик», що нещодавно відкрився на міському ринку.

Вся компанія вирушила на ринок «Вишневе яблучко» — місце, де торгували всім потрібним і не дуже: від ґудзиків-невидимок до моточків ниток-кусалок. Продавці навперебій вихваляли свої товари. Один пекар продавав бублики-хихотуни, від яких одразу покращувався настрій; шоколадні рогалики з перцем; пиріжки з вишневими яблуками. Кухар невеличкої забігайлівки рекламував свій фірмовий карамельковий суп і марципанові млинці з полуницею. Та найгучнішим виявився кравець, що шив наймодніші шорти всіх можливих фасонів і розмірів. У нього в продажу навіть була ковдра-шорти. Андрусь дивувався всьому. Та й як не дивуватися — стільки чудасій!

Аж ось хлопчик-детектив побачив поліцейську крамницю, де продавали найновіші моделі рогаток. До них пропонувалися помпонові заряди для попереджувальних пострілів і каштанові — для серйозного застосунку. Особливим поціновувачам рекомендували дубці-стрілялки з набором різнокаліберних картоплин.

— Так, друже, ходімо вже. Розслідування триває! — нагадав Туптоп.

Андрусь миттю покинув роздивлятися зброю і пішов за ним. Магазин «Пістрявий гудзик» мав найяскравішу вивіску. За прилавком стояла кучерява пані, у пишній зачісці якої стирчало кілька павичевих пір’їн і невелике іграшкове весло. Хлопчик-детектив десь таке весло вже бачив.

— Доброго дня, пані, —привітався він. — Я детектив Андрусь. Розслідую зникнення великої кількості шкарпеток зі складу. Скажіть, будь ласка, скільки працівників у вашому магазині носять ось таку форму? — запитав він, показуючи клаптик тканини.

Пані підняла окуляри й уважно поглянула на клаптик.

— Ага... Ага... Працівників двоє, — відповіла вона. — Нещодавно ми взяли на роботу бігунця Шуся, а він саме порвав свою уніформу. 

— Бігунець? — прошепотів Туптоп. — А хто вони такі?

Туптоп радо пояснив другові:

— Бігунці — це маленькі ткачі. Окрім уміння ткати, вони відомі своєю безмежною любов’ю до всіляких дрібничок. Іноді вони щось крадуть всілякі блискучі речі, якщо дуже зацікавляться. Їхня поведінка нагадує поведінку сорок. Але ще ніколи не було такого, щоб ткачі-бігунці крали шкарпетки.

— Пані продавчине, де нам знайти пана Шуся? Схоже, що саме він головний підозрюваний. 

— Десь у Вентиляційному кварталі. У них сьогодні збори, — відповіла вона.

— Так, хлопці, з вас розкриття справи, з мене — пропуск для Андруся, — сказав пан Фрафпаф позираючи на годинник. — А я вже мушу йти на уроки. Думаю, ви самі розберетеся. До зустрічі!

Фрафпаф поспішив до школи шкарпетників.

Наступною зупинкою став Вентиляційний квартал — житловий комплекс з багатоповерховими будинками-кубиками. Цікаво, що деякі будівлі були розташовані поряд зі складом шкарпеток.

— Сюди! — прошепотів хтось тонким голоском.

З-під решітки, між складом і будинком, вигулькнули кілька маленьких створінь, дуже схожих на такс. Вони надзвичайно швидко бігали, перестрибували одне одного чи котилися суцільним живим клубком.