СІЛЬСЬКІ ПРИГОДИ АНДРУСЯ І ШКАРПЕТНИКА

     Вже два дні Андрусь розкошує. У бабусі з дідусем завжди цікаво, є чим зайнятися. Двір величезний, у садку височезні деревиська. На старому клені в Андруся тепер є справжній будиночок. Аби у нього потрапити треба підійматися довгою дерев'яною драбиною, а спуститися можна по металевій трубі, точно такій, як у фільмах про пожежників. Будиночок — це справа дідусевих вмілих рук. Він справжній майстер роботи з деревом! А бабця вміє шити. У неї є швейна машинка розміром з письмовий стіл, з важкою, широкою чавунною педалькою, яка плавно рухається на якійсь штуковині зі шпицею, колесом та ремінцем. На тій педальці Андрусь вчора влаштував для Рашпіля котоатракціон. Хвостатому сподобалося. Він задоволено лежав на прикріпленій до педалі подушці весь розважальний сеанс, що тривав рівно одну хвилину. Так от, бабуся пошила гарні зелені фіранки, які хлопчик самостійно припасував до вікна будиночка. А ще, бабуся дала широкий кошик та маленьку подушечку для Рашпіля. Тож, у котиська було власне місце в деревобудинку. Навіть обідали прямо на дереві. Бабуся передала смачного пирога і пляшку компоту. Для підйому провіанту в будинок використовували довгу мотузку з прив'язаним на її кінці відром. Андрусь з друзями, Матвієм та Сашком, тепер цілими днями граються в тому будиночку. То у піратів, то у космонавтів, які висадилися на невідомій планеті з силою-силенною малесеньких і агресивних аборигенів пігмеїв. До речі, Андрусь нещодавно читав цікавезну розповідь про плем'я цих дуже маленьких африканців. А от слово "абориген" він чув від свого тата. Цим словом називають корінних мешканців певної місцевості, або країни, які живуть у ній, чи на ній, здавна, на відміну від тих людей, які на ту територію переселилися.

        З хлопцями Андрусю гуляти весело. У Матвієвих батьків є величезна бочка з водою для городу.  Дорослі дозволили хлопчакам обливалися водою з садового шланга. І вони дуркували і реготали досхочу. Намісили там у садку багнюки, обмастилися нею й уявляли що вони єті, або горили. Гралися аж доти, доки не зайшла Анрусева бабуся Віра і не забрала його додому. Ох і довго ж вона його мила! А тоді посадила у ковдрі на диван і дозволила дивитися мультфільм. Доки доготується печеня на вечерю. Запах з кухні не давав хлопчику спокою. Він нагуляв кродильський апетит! Зараз Андрусь навіть погодися б на досі ненависну вівсянку або оселедець. Чекаючи вечері він вкотре подумав про шкарпетника. Третього разу, коли він старанно кричав у пралку ім'я диво-вуханя, бабуся аж злякалася. А Туптоп так і не з'явився.

          Наступного рану Андрусь сидів на кухні і їв вареники з полуницею. Смачні, зі сметаною. А сік з них так і чвиркає. От один вареник чвиркнув хлопчику просто в очі.  Андрусь хутко побіг змити солодкий сік. Нагнувся над раковиною, вмикнув воду, кілька разів потер обличчя і... почув знайомий голос. 

— Привіт!  — з'явився з пралки шкарпетник. 

— Привіт! — аж підскочив від подиву і радості Андрусь, — Я вже думав, що ти не з'явишся.

Шкарпетник цього разу був без маски. Зате одягнутий у якусь дивну в'язану шапку з трьома помпонами. 

— Вибачай. Справи були. Дуже серйозні.

—  А тобі не гаряче у такій теплій шапці? — поцікавився Андрусь.

Туптоп здивувався:

—  Ти що, не бачиш? Я ж босий.

"Мабуть це якась особлива шкарпетникова мода" — подумав хлопчик і запропонував приятелю перекусити.

— Хочеш вареників?

— А що це? — запитав Туптоп зацікавлено.

— Оооо... Це справжня смакота! Беруть тісто, тоненьке, а тоді кладуть у нього різну начинку. Буває начинка солона, з усяким отаким: чи капустою, чи картоплею, чи сиром... А буває — солодка: яблука, вишні, порічка, чорниця, полуниця. Мої улюблені з чорницею. — натхненно розповідав Андрусь, а тоді подумав і додав: — Ну і з полуницею теж смачнющі. Але від чорниці в роті чорно, як у Дракули, і можна пускати чорну слину, наче ти напився чорнил. О, ледь не забув, баба часом робить ще вареники з маком, гречкою та родзинками. То оті теж такі, що від миски не відірвешся. Особливо, як меду темного трохи на них капнути. Я в тому розбираюся. Навіть часом допомагаю бабці готувати. Кулінарія — це ціла наука! Як хімія, або як фізика. От виросту— стану шефкухарем. І шукачем скарбів. І водієм найвищого крану у цілому світі. 

— Оце так! — Туптоп аж примлів від кількості інформації. — А ти оце Дракулу згадував... Ти що, особисто з ним знайомий?

 — Та ні, — розсміявся Андрусь, — це ж нашого пса так звати. Бо у нього ікла довгі, білі, і він весь чорний, як кажан. Ото Дракулою і назвали. Він мій улюбленець. Одразу після Рашпіля.

— Ага. Рашпіль. А він де? Рудий пройдисвіт! Одного разу, ще до нашого з тобою знайомства, загнав мене на шафу. Довелося всю ніч просидіти на ній.

— Ніколи б не подумав, що чарівна істота буде боятися котика. — приснув сміхом хлопчик. Але шкарпетнику було не смішно.

— Яка ще чарівна істота? — розсердився вухань, — Це ти так про мене?

— Ага. — хлопчик не розумів чого Туптоп гнівається. 

 — Нічого я не чарівна істота. Це ви, люди, напридумували. А ми звичайні. Живі. Я ось був у вашої сусідки в квартирі... 

— У тітки Ірини? А... — перепитав Андрусь.

— Так, у неї. І не перебивай мене — це не ввічливо. — осадив товариша шкарпетник. 

— Ой, перепрошую. Продовжуй, будь ласка. 

— Так от, — розповідав далі шкарпетник, — був я у сусідки вашої, у Ірини. Саме проводив шкарперкодобувну екскурсію для першокласників нашої школи, як чую з тамтешньої пралки крик: "Туптоп. Туптоп.Тупто-о-оп!!!" Зразу упізнав твій голос. За першої ж нагоди примчався сюди.

— Оце так! — плеснув від захвату в долоні Андрусь, — Чудово, що ти мене таки почув. Бо я хвилювався. А пральні машини працюють як телефон, чи радіо? — поцікавився хлопчик.

— Ну... Мабуть... Таки як радіо.

— Добре, що ти почув. — Андрусь на радощах обійняв шкарпетника. Трохи незграбно вийшло, але вухатий шкарпетковикрадач аж просіяв.