Глава 47

— А якщо не прийдуть? Будемо тут сидіти, як два боввани, принесені в жертву, — навіть спробував жартувати, що в такій ситуації виглядало дивно. Та що не зробиш, щоб переключити думки, які лізуть в голову. Тимуру лишалося тільки чекати своєї долі. Якби Коре виявився трішки більш сміливим, то і прив'язувати його до Тимура не довелося б. Але що з божка візьмеш? От якби придумати еліксир сміливості, щоб накапати Коре кілька крапель на чашку чаю – і в бій, до нових звершень. Уявити важко, Коре-герой, який підкорює гірські вершини. Він сам буде вражений своєю сміливістю і можливо перестане так труситися у випадку небезпеки. Хоча навряд. Він скоріше складе чергову оду про себе, вихваляння про себе прекрасного. Та ще у нього з'являться документальні підтвердження його подвигів, якщо дійсно вдасться здобути в бою якусь річ чи артефакт.

Потім роздуми різко перестрибнули на інше. Хоч як не гнав від себе серйозні думки, вони постійно поверталися і угвинчувалися в мізки. Тепер з’явився час подумати, поміркувати над ситуацією, що склалася. Хоча сторонніми думками намагався погасити в собі вплив чужорідних сутностей, що так і шукали лазівку в його мозку. Так що краще думати про все і відразу, ніж допустити хоч хвилину мовчання в голові. Так, гарячково міркував, про що ще поміркувати? Про відлюдника, чи що? Проте він зовсім його не знав. Тільки рядки з щоденника давали якісь обтічні відомості. Хоча вони багато про що начебто говорять, але як не крути, слова на папері бездушні. От би познайомитися з тією людиною. Тим більше магом. На жаль, він давно мертвий. Однак себе важко уявити на його місці, щоб отак опинитися на самоті посеред Згубних Земель, де з-за кожного куща чигає небезпека, коли не знаєш, чи зустрінеш світанок наступного дня. Дня життя, такого ж сірого, як і всі інші.

Але відлюдник знаходив в собі сили боротися, вести щоденник, складати список нежиті і методи боротьби з нею. Кузню зробив, майстерню, міцний будинок з усіма меблями. Ось насправді яка сила духу! Навіщо тільки? Для кого? Начебто знав, щось таке. Навіть спальних місця три. Навіщо? Чи він не один був? Тривожить питання – невже такий могутній розумний маг не зміг знайти виходу звідси і дозволив собі просто так померти? На жаль, на ці питання відповіді ніколи не дізнатися. Невже він умів передбачати майбутнє? Як оті старі ворожки на площах міст? Цікаво, де ж зараз Ніфонт? Як склалася його тяжка доля? — той спійманий спогад сколихнув гіркоту втрати.

 – Як його звільнити з лап Чорнокнижника? Хоча, Ніфонт дуже досвідчений маг, але Чорнокнижник же знає про його силу і, напевно, вжив заходів. Якби Ніфонт міг звільнитися, то точно знайшов би нас до цього часу і не залишив би на Згубних Землях в сірій в'язниці під відкритим небом.

Раптом Тимур відчув неясну тривогу, яка піднялася з глибини душі. Щось змінилося. Хлопець почав крутити головою в пошуку джерела тривоги. Але нічого не побачив. Коре сильніше притиснувся спиною до його спини. А з сірого неба несподівано спустилася на землю величезна біла птаха. Вона сіла біля них і заглянула Тимуру в очі. Було зрозуміло, що з'явилася саме до нього. Страх зовсім зник, хоча перната була розміром із коня. Її очі світилися мудрістю, вона хотіла щось повідомити. Проте зараз хлопець не міг нічого чути. Він намагався розштовхати божка, але той немов заснув і нічим не міг допомогти. Дивно, що Сьорі не бігла на виручку. «Невже і вона теж заснула?» – крутилася нав’язлива думка. «Не може бути. Бойові маги ніколи не сплять на посту і тим більше не залишать один одного в небезпеці. Хоча немає ніякої небезпеки. Тимур труснув головою:

— До мене спустилася Білосніжна. Звідки в мені такі думки? Щойно в голові був цілий рій думок. Може, яка і причепилася. Мене вже нічого не дивує. Але звідки з’явилося те захоплення, яке прийшло разом з птахом? Можливо тут приховані відповіді на мої запитання? Хтось же її послав? І хто така Білосніжна?

Раптом світ завмер навколо нього. Навколо Тимура застигло навіть повітря, перетворившись у тягучий кисіль. Обриси предметів стали розмитими, тільки прекрасна птаха виділялася чіткою білою плямою на тлі сірості. Хлопець розглянув кожну пір'їнку на її голові, задивився в прекрасні мигдалеподібні очі, в них вгадувалося щось неясне – чи то тривога, чи то ніжність. Птаха підійшла ближче і присіла поряд, поклавши голову йому на плече. Час зупинився. Він відчув, які ніжні і м'які у неї пір'їнки, але одночасно небесне творіння випромінювало небачену силу.

— Моя птаха, Білосніжна, – прошепотів одними губами, але голос пролунав, ніби грім серед ясного неба, – Ні, таке неможливо – я ж не можу себе почути. – подумав. Напевно, чергові підступи Ящера. Дістався таки до мене, – але птаха примирливо заворкувала, почувши своє ім'я, – Мотузки, що зв'язують його з Коре ослабли і розпалися на волокна. Тимур в одному пориві обійняв птаху, як після довгої розлуки, горло здавив невидимий спазм, – Та що зі мною? – вона теж притулилася до нього, величезне серце билося під долонями. Немов прокинулася генетична пам'ять. Вперше за довгий час хлопець відчув умиротворення і безпеку.

— Так ми з тобою гори звернемо, моя Білосніжна, – сумніви відпали, його душа не могла так помилятися. До птаха не мають відношення ні Ангел, ні Ящір. Величезний камінь відповідальності і боязні звалився з плечей. Нарешті він міг бути собою і полетіти куди завгодно, не боячись потрапити під владу могутніх сил, що  живуть в ньому. Душа тріпотіла від радості, яка переповнювала до країв.

— Моя мрія. Мій нездійсненний сон взяв і справдився, – сльози підступили до очей, – ти мені так часто снилася. Не знав, що ти насправді існуєш. Хоча, стривай, – хлопець ущипнув себе за руку, боячись, що неземне видіння зникне, розчиниться серед сірості навколишньої місцевості. Міцно заплющив очі. Потім відкрив, проте птаха, як і раніше, була поруч і дивилася на нього з німим докором.

— Ні, я більше не сумніваюся. Просто звик до поганого. Очікую підступу скрізь. Але ти справжня і ти зі мною. Білосніжна, я так радий зустрічі, – вперше за довгий час відчув прилив неймовірної сили і енергії, – Та ми з тобою все зможемо, – занурився руками в ніжне пір'я на її шиї.