Глава 43

Несподівано в рядах нявок виникло деяке замішання, спів, ніби за командою, припинився. Чудовиська кинулися врозтіч. А посеред галявини тепер стояла висока дівчина з мечем, їхня вірна подруга Сьорі:

— Друзі, вас одних не можна нікуди відпускати! – промовила красуня, – Я як відчувала, що добром ваш похід за травою не скінчиться, раз минулого разу ледве ноги забрали. Ось вирішила провідати вас. А якби не встигла?

До хлопців раптом повернулася сила, вони почали розминати онімілі руки і ноги.

— Та ми б і не покликали, якби не крайня необхідність, – завів пісню божок, – Розумієш, так подобаюся дівчатам, що вони мене всюди знаходять, проходу не дають. Я б їх розговорив, безсумнівно.

— Але Коре, ти ж казав, що нам кінець настав. Прощатися надумав зі мною, – здивовано підняв брову Тимур.

— Я? Та не може бути! – осмілів божок.

— Коре, ти добалакаєшся коли-небудь, – сказала дівчина, звичним жестом заправляючи меч у піхви, – Наступного разу клич білку собі на допомогу. На мене можеш більше не розраховувати.

— Тимур не дасть збрехати. Дівчатка кастинг проходили. Я там недавно оголосив по лісовому радіо, що збираюся створити поп-групу. Хто хоче взяти участь, повинен представити пісню і танець. До речі, Сьорі, ти співати вмієш?

— Коли-небудь особисто приб'ю негідника, – пообіцяла бойовий маг, – Ти навмисне нариваєшся чи завжди такий жвавий? – прошипіла Сьорі, одночасно озираючись на всі боки, – Вас самих ну ніяк не можна залишити. Я, чесно кажучи, думала, Коре, що ліс для тебе рідна стихія. Так і виявилося! Дівчата трохи душу з тебе не витягли. Ти вдумайся тільки – дівчата!! Ось новина! І не зміг їх заговорити! І юшкою смачною не нагодував! Старієш, брате, і красномовство втрачаєш. Ех, якби я вчасно не прийшла, місця мокрого від вас не залишилося.

— Сьорі! Це була прекрасна вистава. Я не помру від рук дівчат! Смішно було б. Просто театральна постановка, нічого більше. Але спасибі, що прийшла подивитися. Адже повірила ж? Чесно зізнайся, що повірила?

— Гаразд, наступного разу прийду, заберу Тимура і заберуся геть. А ти продовжуй свою геніальну постановку, – вона посміхнулася, – Тимур, як ти? Все гаразд? – озирнулася на блідого хлопця, – Я ж прибула вчасно?

— Дякую, Сьорі. Вчасно. У мене руки-ноги віднялися, – відповів Тимур. І тут щось різко запекло в грудях. Дихання перехопило. Начебто і недовго був в оточенні нявок, проте вони подіяли на нього своїми чарами, немов заглянули в душу, зіграли на найпотаємнішому.

— Ну добре, і я з вами тоді піду, – відгукнувся божок, – не розуміють лісові дівчиська справжнього мистецтва. Ось зараз, один момент, мішечки з травою захоплю, і йду з вами. І мечі наші підберу, нічого їм тут валятися на галявинці. А то ще одна шкідлива дівчина приб'є за те, що травички не приніс.

— Цікаво, хто може знищити такий незвичайний талант? Вірніше, прибити? – поцікавилася Сьорі, – Поки мені трави не назбираєш, чіпати тебе не буду. Невже ти кинув камінець у мій бік? Та що мені до твоїх недолугих підколів? Переживу. Так і бути. Мене не розлютити, повір мені. Вивести можна, але розлютити? Хоча спробуй, самій цікаво, що я з тобою тоді зроблю?

— Та я просто в порожнечу говорю. Міркую, філософствую. А раптом? Хто захоче знищити мій талант?

— Кому ти потрібен? Не треба лестити собі.

Тимур ішов, ледве тягнучи ноги, чомусь магія нявок дуже виснажила його. Йому ставало все гірше.

— Друже, що з тобою? – забувши сперечатися, запитав божок, – На тобі обличчя немає.

Сьорі теж підбігла, ледве встигла підхопити його під руки. Несподівано Тимур безсило упав на траву.

Його душу вирвало з тіла і потягло в темряву. Вихор закрутив, захоплюючи за собою. Проти волі його викинуло в такі улюблені ним гори. Він стояв на самій вершині, такий гордий, сміливий, ніби враз подорослішав. Тимур відчув у собі відповідальність за долю всього світу. Він був відповідальний за перемогу добра, за те, що кожен день сходить сонце, за те, що вночі на небі спалахують мільярди зірок. Незважаючи на те, що у нього була кохана дівчина і друзі, відчув себе, як ніколи, самотнім. Він стояв, і вітер куйовдив волосся. А під ним простягнувся величезний світ, прекрасний у своїй чистоті і досконалості. Раптом все потемніло, він відчув, як земля зникає з-під ніг.

Отямився вже в хатинці. Над ним схилилися заклопотані обличчя друзів.

— Тимур, більше так нас не лякай. Я розумію, багато дівчат відразу побачив, проте не потрібно від цього відразу непритомніти, – заторохкотів божок у властивій йому одному манері.

Сьорі заклопотано поправила мокру пов'язку на його лобі.

— Все нормально? Як ти себе почуваєш? Не звертай уваги на цього базіку.

— Дякую за турботу. Так, нормально. Не знаю, що зі мною сталося. Начебто і сила у мене є, але щось незрозуміле сталося. Моя душа мало не покинула тіло. Мені було сумно і самотньо, – зітхнув хлопець, роблячи невдалу спробу піднятися на ліктях, – Я опинився один, таке гнітюче відчуття.

— Це магія нявок, – сказала Сьорі, – Я тільки що прочитала в щоденнику. Перед тим як вбити хлопця, вони дають йому відчути свій біль і самотність. Адже вони теж були колись живими, кохали, раділи весні. Як і ми всі. Тим більше, раніше вони були мавками – дітьми природи. Якщо їх не потривожити в лісі, будуть радіти весні і життю. А заманювання хлопців, хоч і жорстоко звучить, але це всього лише забаганка. Якщо вже покохають, то всім своїм єством, до залишку, до дна. Однак мавка не може перейти жити в людський світ, все її тисне і гнітить. Також і хлопець не перейде жити в ліс і рано чи пізно залишає лісову діву. Після зради коханої людини, мавка вмирає і на її місці з'являється нявка – жахлива, страшна, розгнівана істота, що втратила всю ніжність і радість.

— Чому тоді на Коре не подіяло? Він найемоційніший із нас.

— А що з ним може трапитися? По-перше, напівбог. А по-друге, душа його огрубіла, не кохає він нікого щиро. Тільки базікати здатний, і складати небилиці.