Глава 41

Коре ображено засопів:

— Давайте я швиденько про острів із білочками розповім і спати.

— Вся увага, вже без твоїх казок і заснути не можу. До речі, у мене накопичилося трішечки магії, заодно траву просушу, яку ви принесли, тікаючи від старих корчів.

— Не насміхайся, вони досі шкребуться в двері, – сказав божок, прислухаючись до шерехів, що вчувалися з-за дверей. Його очі гарячково блищали, він був на межі зриву. Як завжди, він не міг стримувати свою знамениту емоційність, його рухи стали поривчасті і трошки безладні.

— Так, гаразд. Не перебільшуй. Заспокойся, друже. Хатинка і не таке витримувала. Що їй станеться? Можеш лавку відсунути до дверей, – вона підняла руки, з них стало струмувати тепло, яке немов ковдрою обволокло фіолетову траву, з якої раптом стала підніматися пара.

— Як ти так робиш? – Тимур здивовано підняв праву брову.

— Дуже легко, всього лише найслабша магія. Важко пояснити, таке відбувається на рівні інстинктів. Ось коли ти піднімаєш руку, ти ж не думаєш про це, те ж саме й тут. Потрібно підняти руки над травою і все. Хоча, спробуй. Раптом вийде. Поки Коре нас розважатиме казками, постій біля мене. Тільки хату не спали.

— Та він може й не таке. Проте можливо не будемо ризикувати? – запитав божок, – Я б тобі таке розповів, не повіриш.

— Я тримаю ситуацію під контролем, – заперечила дівчина, – Біля мене діжка з водою. Це безпечна магія, заспокойся друже. А ти, Тимур, дійсно спробуй. Я слухаю про острів, давай, поки я добра.

Тимур став біля Сьорі і простягнув руки над травою. Дівчина йому підбадьорливо посміхнулася.

— Відчуй, як тепло тече з кінчиків пальців. Відпусти його, як маленьку кульку енергії. Давай, не дрейф. Це слабенька магія, вистачить тих запасів в організмі, що є.

— Сьорі, обережніше з ним. Я його таким бачив... — Коре округлив очі від жаху, – Тимур може хатинку спалити за пару хвилин. Ненавчений маг – найгірше. Таких справ може наворотити.

— Не трусись. Давай розповідай. Що там, на острові далі відбувалося? Білки ринули з усіх боків? Ні, почекай, сама здогадаюся. Русалки взяли в облогу твій номер і не дали намилуватися призахідним сонечком? Ти роздавав автографи направо і наліво, навіть руки опустилися? – її очі весело заблищали. Хоча вона встигала наглядати і за Тимуром, – Ні, вони вирішили відібрати твою вечерю? Ні! Звичайно, русалки разом з білками зазіхнули на найдорожче, що у тебе є. Халат! Вони були в захваті від знаменитого зеленого халата. І вирішили забрати собі на сувеніри, щоб потім продати втридорога на місцевому ринку нечисті?

Тимур зосередився над травою, над якою вже піднімалася волога пара. Тільки він не знав, чи це у нього стало виходити, чи це зусилля дівчини. Раптом права рука занила, з неї посипалися дрібні іскорки.

— Тихіше, тихіше, – Сьорі взяла його за руку. Ніжний дотик зняв той жар, що починав підніматися зсередини, – Не захоплюйся, заспокойся.

— Так, так, – хлопець розслабився, тепло потекло по жилах. Вперше він відчув насолоду від використання магії. Бо кожен раз це супроводжувалося болем і ломотою тіла. Він майже вмирав і завжди повертався з того світу змучений, перетворений.

— Так у нас в Академії вчили першокурсників. Слабенька магія, крихта до крихти. Людина дорослішає, а тому зростає магія і здібності. Ти був занадто довго ізольований від магічного суспільства і відразу отримав величезні можливості, – прошепотіла Сьорі йому на вухо, – Все правильно, все у тебе вийде. Занадто не захоплюйся, тепло виходить саме по собі, дай йому спокійно струмувати по тілу. Можеш відволіктися і послухати про білок, – підморгнула дівчина, – Раптом будемо проходити або проїжджати повз той чудовий острів, потрібно буде заглянути.

Вона підняла сміхотливі очі і подивилася на божка. Той вже встиг перескочити на іншу тему. Цього разу віщав вже про Чорнокнижника:

— До речі, друзі, ось відлюдник пише про експерименти над тваринами. Про те, що їм штучно підсадили ген злості. А якби у Чорнокнижника цей ген злості видалити до чортової бабусі? Ось це було б чудово! Він став би наймилішим чарівником. Такий милий дідусь. Адже влада в світі тримається тільки на його чаклунстві, прибираємо злість – і владу забираємо собі. Ми тим часом збираємо армію і висуваємося на столицю. От уявіть, гримлять фанфари, б'ють барабани, і ми на чолі війська входимо в місто.

Коре захопився, вискочив на стілець і став посилено жестикулювати.

Сьорі посміхнулася:

— Ось, знову. Фантазія забрала нашого друга на крилах за межу реальності, – вона склала руки на грудях і відійшла від уже висушеної трави, – Я уявляю, якби ти вирішив захопити світ і взяти владу в свої руки. А-ха-ха. Разом з армією білочок. Або лисиць? Гм…

— Смішно? Шкідливе дівчисько! Ти мене ще й підколюєш? – він зіскочив зі стільця, підбіг до Сьорі і обійняв її однією рукою, а другою показав вдалину, – Можу розповісти. Ти б мені чай в ліжко подавала, – він швидко відскочив, адже мало не виклопотав ляпас, – А так на майбутнє пропоную тобі роботу моєї секретарки. Не все ж моїй білці працювати. І тобі роботу знайти потрібно.

— Коре, у мене вже є робота на все життя. На все, що залишилося притому. Моя робота – моє покликання, буду знищувати нежить, поки можу дихати, – дівчина посерйознішала, – Хлопці, жарти жартами, але трави мало, – зітхнула красуня, – Доведеться завтра знову в ліс вирушати. Візьмете зброю і захисні порошки. Сподіваюся, впораєтеся.

— Так, Сьорі. Ми готові, то була хвилинна слабкість, – сказав Тимур. Потім підійшов до столу, взяв у руки двосічний меч і зважив у руці, – Мені підійде. Коре, вибирай зброю, завтра вирушимо в ліс.

— Ну чому я? Я можу порядок навести в хатинці. Та й голова розболілася. Напевно, на погоду, – він застогнав і повалився на лаву.

— Не прикидайся, герой. Ідеш ти, і крапка, – проголосила дівчина, – Я тільки доварю зілля, і відразу відправлюся вам на підмогу. Але нічого страшного. Порошки охоронні є. Будиночок недалеко, раптом яка біда – розвернетеся і втечете.