Глава 40

Тим часом хатинка заскрипіла, зовні напирали ожилі дерева.

— Витримає? Як думаєте? – запитав Коре. А Тимур тим часом перетягнув важку лавку до дверей.

— Друзі, вона і не таке витримувала. Крім того, що хата дерев'яна, на неї накладені охоронні закляття. Я так, ввечері виключно для заспокоєння душі, обходжу кути з тліючим пучком трави. Охорона налагоджена надійна і довговічна. Якщо тільки самі двері відкриєте. Але ви ж такого не зробите? Правда ж? – відповіла дівчина, продовжуючи помішувати вариво в казанку. Скоро зілля буде готове, – потім різко повернулася.

— Так, потрібно висушити траву, яку ви принесли, вірніше відібрали у бідних лісових жителів. Вони геть виють під вікнами, просять повернути, – відверто потішалася над божком.

За віконцем дійсно почулося виття, змішане зі скреготом.

— Послухайте, як біснуються, – посміхнулася чомусь своєму, – Напевно, ти їм погану казку розповів?

— Я? Казку? Саме так, хотів розповісти історію з життя, навіть виліз на повалене дерево, а Тимур мене зупинив. Точно. Вони хотіли послухати, – коли хлопець зрозумів, що всередині будиночка небезпека не загрожує, знову став балакучим і веселим, – Сьорі, красуне, але у мене є чудова історія, щоб ти стала трішки добрішою.

— Я не зла, придивися. Хіба може така дівчина, як я, відчувати роздратування або злість? Я суцільна безмежна доброта.

— Ти помішуй там, щоб пропорції правильні були, – він зітхнув, – Бачу, ви думаєте, що я сьогодні розповім? Яка історія рветься назовні?

— Так, хлопці, перш ніж слухати казочки на ніч, викидайте траву з мішків на підлогу. Нехай сушиться. Коли висохне, то буде вам робота – потовкти її в порошок.

— Гаразд, командирко, буде зроблено. Якщо королівські вушка не бажають слухати найправдивіші історії з мого життя, і ти називаєш все вигадкою і казкою… То що вже там. Не хочете – як хочете, – божок набурмосився і почав витягувати вміст мішків на підстилку біля грубки, – Ще будеш мене просити розповісти, а я скажу тобі категоричне ні!

Дівчина посміхнулася і про себе сказала:

— Я ось чула, що десь є екзотичний острів і там живуть....

Коре начебто тільки й чекав цих слів.

— Гм, я ось такі острови знаю. Чого тільки там немає. Ось і улюблену білку привіз з такого. Був я раз у відрядженні. Ви точно здивуєтеся і запитаєте мене: яке ще відрядження у вільного художника? Соррян, поета і актора. Такої загалом вільної творчої особистості. У моєму житті теж знайшлося місце і роботі, і експериментам, і відрядженням. Ну захотілося мені спробувати такого підневільного життя, як у людей. Ось, наприклад, як це гарувати цілий день за копійки і отримувати від цього задоволення? Не знаю, як інші, але радості і задоволення я не отримав. Але на острів з балакучими білками з'їздив. І собі одну переманив. Зараз я без неї, як без рук. Ось згодилася б у ліс ходити та траву збирати. Так вона у мене така розумниця, що і зілля зварганила б краще, ніж Сьорі.

Гм, на тому острові, куди я потрапив, всі звірі говорять. Такий собі справжній природний заповідник, звідти правда нічого не можна брати… Проте раз у мене було відрядження, то мені дозволили залишити собі на пам'ять один предмет. Але щоб я не залишив для себе лазівку! Я поставив виноску в кінці свого договору, що предмет, який береш на пам’ять, може вважатися живим і бути дуже маленьким звірятком.

Ага, відволікся трохи. Острів, скажу я вам, пречудовий. Прекрасно можна жити і спілкуватися з тваринами. Ви тільки уявіть собі – йдете по лісові, а назустріч виходить лисиця, встає на задні лапи і каже: «Добрий день, приємної подорожі. Може, можу чимось допомогти?» – Не знаю як ви, але я спочатку остовпів від такого звернення. От би люди були такими добрими! І війни не починались би, і Чорнокнижник був би наймилішим дідком.

Так про що я? Про моє незабутнє відрядження. Мене повинні були поселити в прекрасному готелі серед лісу. Ну чого я очікував? Таку собі типову споруду, може п'ятиповерхову. Звичайну кімнату, нехай і комфортабельну, там з ліжком, столиком, баром, і щоб все включено. Нехай я і любитель приготувати чогось смачненького, але вирішив для себе час провести з користю і ознайомитися з місцевою флорою і фауною ближче.

Відправився туди я на своїй красунечці машинці, моє малятко прекрасно літає і відмінно плаває. Моя гордість! До речі, острів нагадує справжнісінькі джунглі з ліанами і штучно створеним вологим кліматом. Почуття – начебто знаходишся на іншій планеті, де тварини ніколи не бачили людей і не бояться їх присутності. Величезні вікові дерева виростають з води, обплітаючи корінням штучно насипані клаптики суші. Скажу вам, просто чудово. При тому, що я звик до звичайних дерев по типу сосон, берізок, дубів, а тут все екзотика – пальми різні, ліани. Моя машинка пропливала між деревами, і я відчував захоплення, що виходить від неї. Вона не зачепилася ні за один корінь дерева, настільки все тонко продумано. Туристичні маршрути прокладені з ретельністю і особливою турботою про дику природу. Несподівано з води виринула гарна дівчина з розпущеним волоссям. Вона ніжно подивилася на мене прекрасними мигдалеподібними очима.

— Так я і знала. Без дівчат ніколи не обходиться. Вся ця розповідь зводиться до зустрічі з черговою спокусницею, – посміхнулася Сьорі, – І обов'язково з гарними очима. Що ще входить в набір? Ах, так. І з довгим розпущеним волоссям, яке м'яким каскадом спускається до п'ят? Правильно? Я перетворююся на поетесу замість бойового мага.

Тимур підморгнув їй, нехай відволічеться. Дівчина підморгнула у відповідь, прибравши неслухняний локон з чола. Адже у божка розповіді були способом втекти від жорстокої реальності, крім того, що сам відволікався, так і їх міг розвеселити і перебудувати на оптимістичну хвилю.

— Що ж далі? – виявила бажання Сьорі послухати продовження, – Страх, як люблю слухати про твої пригоди. Шкода тільки, що тоді мене поруч з тобою не було. Я б ту річкову дівчину, – вона вже не змогла себе більше стримувати і розсміялася вголос, – Обробила б, як оселедець. Ой! З вами станеш заговорюватися. Що я кажу? Це ж дівчина. Хоча за класифікацією нежиті займає п'яте місце.