Глава 36

— Тимур, – прошепотів Коре, – Дивись, вона спить. І дійсно, дівчина зігрілася, поклала голову на плече хлопця і заснула. Тимур ніжно обійняв її за плечі.

— Тихесенько, зараз перенесу її на ліжко, – відповів Тимур. Він, ніби пушинку, підхопив Сьорі на руки, і уклав досипати, – Спи, мила. Знаю, цілу ніч не спала, мучилася, думала, як сказати нам. Можеш бути спокійною за нас, завжди зрозуміємо і підтримаємо, щоб ти не вирішила.

Коли дівчина прокинулася, сонечко вже світило високо над головою. Вона підхопилася радісна, весела. Тепер знала, що коханий не кидав її ні на мить, а був поряд і наглядав за нею.

Сьорі підійшла до віконця і виглянула у двір, там хлопці самостійно відпрацьовували прийоми бою.

— Потрібно їх підучити, як і обіцяла. Вибиратися разом будемо, одна не зможу їх захистити. Слабкі занадто, не видно руки майстра. Зараз одягнуся і покажу, чого варта, – подумала, одягаючи шкіряний костюм.

Вийшовши надвір засміялася:

— Отже, хлопці, доведеться вас повчити прийомам самозахисту, – запропонувала.

— А може мені не треба? – запитав Коре, – У мене ж ви є. Два бойових мага.

— Е, ні! – не ухиляйся, – Сьорі була бадьора і весела, як ніколи. Її енергія била через край, здавалося, вона готова була звергнути гори. Дівчина була рада, що вони не згадують ранкову розмову і не дорікають їй.

Сьорі тренувала їх з полудня до вечора, зігнала три поти. Але сама вогняною блискавкою встигала відбиватися з обох сторін. Для тренування дівчина підібрала дерев'яні мечі, щоб хлопці не поранили один одного.

— А як ви думали? Пощади не чекайте! Нежить не буде питати втомилися ви? – з усмішкою говорила дівчина, роблячи черговий випад, – Раптом, приятелю, ти мені життя врятуєш. Хоча... навряд чи. Але я повинна бути впевнена, що за моєю спиною все в порядку, і твоє марнотратне слабке тільце не перетворилося в бездушний труп, – пожартувала вона, – Тобі, Коре, взагалі, вагу скидати потрібно. Лінивець. Ти повинен бути жилавим і худорлявим! – констатувала руда бестія.

Божок ледве встиг ухилитися, а то отримав би палицею по плечу.

— Якби це був бойовий меч, тебе стало б в два рази більше, – по ходу поєдинку коментувала красуня.

— Стій, це я тут жартівник. Нічого ковдру на себе перетягувати! – відповів захеканий божок.

— З ким поведешся, від того і наберешся, – парирувала Сьорі, одночасно роблячи різкий випад у бік Тимура.

— Не розслабляйся, зосередься. Увечері будемо проводити заняття з концентрації. Ти повинен навчитися, інакше загинеш. На тебе одна надія. Я кістьми ляжу, але зроблю з тебе бойового мага, – і щось в її словах з'явилося нове, багатозначне.

Тимур старався, як міг. Він знав, що навички боротьби одного разу можуть врятувати йому життя. А так хотілося вчитися в Академії, стати частиною студентської братії. Але не судилося, Чорнокнижник і тут опинився на хід попереду нього.

— Хлопці, не розслабляйтеся, – Дівчина була скрізь. Вони втомилися і захекалися, проте в неї немов вселилося маленьке чортеня, яке додавало їй сили.

— Тримайся, Коре. Ось відновимо Академію, а я в це вірю, і ти будеш викладати бойові мистецтва.

— А-ха-ха. Не смішно, – парирував божок, – Моє покликання – високе мистецтво, сцена чекає мене, свого героя. Тільки з підмостків буду говорити людям про знущання, що отримав від противної рудої дівчини, яка катувала мене, не давала мені пізнавати філософію життя, – Ах, ти ж! – він ледве встиг ухилитися від чергового удару.

— Хто тут противний? Насмілюся запитати, – Сьорі засміялася, – Я ж не прийму цю образу на свій рахунок, адже я добра, ніжна і чутлива дівчина, – її коси зметнулися при черговому стрибку з переворотом.

— Та хіба я про тебе? Якби мені набридло життя, то звичайно, я став би вдень і вночі жартувати над чудовою Сьорі. – Я образно говорю про неіснуючу людину. Ну, там, руда фурія з пекла, яка вирішила наставити мені синців і шишок, перед тим, як потягти за собою в темряву. Можливо, вона мені просто-на-просто приснилася? Хто ж знає? Ми, творчі люди, такі чутливі - можемо попутати реальність з вигадкою, сон з дійсністю.

— Друзі, коли ви встигаєте сперечатися між собою? – запитав Тимур, – Перед нами стоїть неабияке завдання вибратися живими зі Згубних Земель, ми повинні максимально сконцентруватися і діяти, як одне ціле.

— Та ми що? Ми не сперечаємося, – відповів божок, – Просто нудно розмахувати палицями, розважаємо себе розмовами, – Ой! – мало не втратив одне життя. Сьорі, красуне, легше, а то забрудниш свої ніжні пальчики об мою кров. Так, випадково пораниш мене, і що тоді? Хто тоді вам історії розповідатиме?

— Гм, невелика втрата, – огризнулася дівчина, – Таких базік на кожному кроці повно. Та ще ледарів, та до того ж сплюх. Що ще? Можу довго перераховувати.

— І все про мене. Це кохання. Я так і знав, що ти до мене небайдужа. Не рви своє серце, не плач за мною, не ридай. Я ще й віршами можу. Деякі тексти Озему та Сумерлі склав, тільки вони все ще їх редагують. Не наважуються пустити в маси мою безсмертну творчість. Та щоб тебе! – довелося йому підстрибнути, бо дівчина замахнулася на його коліна.

— Пострибай, зайчику. Жирок розтрусити. Тобі м'язи потрібно нарощувати, а ти – плещеш язиком, ніби торговка зі Східних Островів. Так, напевно, я тебе колись покохаю. А як же. Не можу розчаровувати такого неземного красеня. Тільки тобі ще тренуватися і тренуватися до мого ідеалу краси. А-ха-ха. Так, у мене ще амнезія повинна наступити до того моменту. І, що ще? Ми залишимося удвох у всій Імперії. Хоча, ні. Швидше, я приб'ю тебе.

— Ну, навіщо ж так, дівчинко? Я тобі квіти буду носити. Вкраду в сусідньому дворику. Яким віддаєш перевагу – ромашкам, трояндам або, можливо, волошкам? Ти хіба не знаєш, який я романтик! Ні? Хочеш, розповім?

— О ні! – в один голос закричали Сьорі і Тимур, – Однак божка вже понесло, він сів на улюблений коник і не збирався злазити. Корі відкинув палицю, випнув груди і сказав: