Глава 35

Сьорі попрямувала в напрямку будинку. Вона тепер була готова до боротьби. Готова йти до кінця. А можливо і вона зустріне людей, яких Чорнокнижник викинув сюди вмирати. Адже знайшла ж Тимура і Коре. Тимур ще молодий, але стане символом боротьби, поведе за собою повстання. А вони з Доранном прикриють йому спину. І тепер у неї було трохи магічної води і ще одна карта. У роздумах вийшла на знайому галявину, дивно, що вночі до дівчини не причепилась жодна нежить.

— Вони що, сьогодні не голодні? Дивно. Хоча, тепер у неї є захисник. Своя людина на острові чудовиськ, – міркувала красуня, – або я сьогодні несмачна тому, що підзарядилася магією. Бережіться мене тепер, – дівчина відчувала силу, яка вирувала в жилах, приносила ейфорію, – потрап мені зараз під руку хоч армія повсталих мерців, я зараз миттю б їх заспокоїла.

Аж ось і хатинка. Сьорі тихо прочинила двері і навшпиньки зайшла, хоча хлопці спали міцним сном. І їх хоч вистели з гармати – все-одно не розбудиш.

— Посплю і я трішки, – вирішила. Але за звичкою запалила пучок охоронної трави і обійшла житло. Потім лягла, однак не спалося. В думках був коханий. В голові прокручувала кожну мить їх зустрічі: від крайнього відчаю, коли майже померла і була на межі, до повного захоплення, коли небо обсипало її зірками щастя. Зітхнула, повернулася на інший бік. Від його поцілунків горіли губи, спати не хотілося зовсім. Сьорі встала, підійшла до вікна, виглянула у двір. Там стояв перевертень і дивився прямо на неї. Вони дивилися один на одного довгим поглядом, потім він обернувся і втік. Дівчина доторкнулася долонею до вікна, і так простояла, поки місяць не зблід.

Настав ранок, хлопці почали ворочатися, поки нарешті прокинулися.

— Доброго ранку, сплюхи! – сказала вона. І цей ранок дійсно був добрим, так як приносив надію, давав сили жити і відчувати.

— Привіт, красуне, – відгукнулися хлопці синхронно.

— Що там у нас за улов? – запитав Корі, – Чому нас не розбудила, невже даремно корпіли над ямою?

— Не дарма. Ось про це і хочу поговорити. Тільки поїжте спочатку, – сказала примирливо, – Хто ж про такі речі на голодний шлунок розповідає? Я ось і каші вже наварила і окріп для чаю є.

— Так, Сьорі, – щось тут не чисто. Може спочатку поговоримо, їжа почекає. Ти така загадкова. Що сталося вночі? Ми б прокинулися від виття перевертня. Чому ми спали, як убиті? – пішов у наступ Тимур.

— Ви дійсно їсти не хочете?

— Не хвилюйся, я знаю, ти нічого поганого приховувати не будеш.

— Друзі, сідайте до столу. Давайте, хоч чаю з ранку поп'ємо. Таких ягід чорниці прекрасних назбирала. Мені так легше буде розповідати вам.

— Добре, – хлопці вмилися холодною водою, і підсіли до столу.

Коре взяв ініціативу в свої руки і метушився над чайником.

— Пам'ятаєте, я говорила про Доранна? Мій старий друг ще з часів Академії? – почала розповідь.

Хлопці слухали і не перебивали, тільки кивнули.

Дівчина прокашлялася:

— Я знаю, що вам можна беззастережно довіряти. Так от. Він агент спецслужб, які хочуть повалити владу Чорнокнижника. Доранна заслали на Згубні Землі, щоб розвідав, що за дивні речі тут відбуваються. Він п'є спеціальне зілля, щоб його прийняли за свого. Згідно легенди, він прикидається селянином, який став перевертнем і пішов з дому, щоб випадково не загризти рідних. Він охороняв мене весь час. Вчора я подумала, що вбила його. Спочатку я облила його зіллям в образі перевертня, а як він знепритомнів, спустилася в пастку. Я дуже злякалася, що зашкодила Доранну і він може померти в мене на руках. Тому хотіла віддати йому свою силу, лише б вижив. Я ж не знала, що він може самовідновлюватися, і йому моя допомога не потрібна. Так, є такі маги. Не дивуйтеся, це відомо в дуже вузьких колах. Доранн склав карту місцевості і віддав мені. Тут навіть позначено місце, куди зникає сила.

— Ти спустилася до перевертня? Сьорі, ти що? Як так? А якби він виявився справжнім звіром, а не твоїм знайомим? – вигукнув Тимур, – Ми ж домовлялися про обережність. Навіщо ти так ризикувала? Чому ми нічого не чули?

— Я вам у чай підсипала трохи сонного зілля. Я каюсь. Більше такого не повториться. Знала, що ви мені не дасте подивитися на нього. Боялася за його життя, – вона різко піднялася і підійшла до вікна, – Ви не зрозумієте мене, – провела пальчиком по віконницях. Задумалася про своє.

Тимур підійшов ззаду, ніжно обійняв її за плечі:

— Я зрозумію. Знаю чому. Я вчинив би так саме, – вона підняла очі і їхні погляди зустрілися. З хвилину дивилися один на одного, а потім обійнялися.

— Агов! І я хочу обійматися, – подав голос Коре, – Не знаю, що на вас найшло. Напевно чай був специфічний, – узяв заварник, відкрив кришку, понюхав, – Та ні, все нормально, як завжди. Квітковий чай із лісовими ягодами. Це мені нагадало одну історію. Давно було. Ви зараз сідаєте, слухаєте мене і більше не плачете, – божок як міг, у своїй манері намагався розвеселити дівчину, бачив, як їй важко було зізнатися.

— Пішли, послухаємо. Він прекрасний оповідач. Так? – Тимур узяв Сьорі під лікоть і підвів до столу. Потім обережно посадив на стілець, налив чаю і приніс плед, яким укутав її. Сьорі навіть не пручалася, їй зараз, як ніколи, потрібна була підтримка.

— Закортіло мені посперечатися з друзями. Проте це був не мій день. Навіщо, питається? Але, самі розумієте, азарт взяв вгору над логікою. Посперечався з друзями на слабо, що дістану пелюстки заморської троянди на чай. Рідкісна запашна троянда виростає в саду міністра знахарства. Бачили б ви його сад, який ревно охороняється від сторонніх очей. І я тоді нічого не помічав, але захотілося похвастатися. А коли чогось сильно хочеш, це гірше, ніж болить. А міністр-то хороший. Вирощує екзотичні рослини і трави та продає їх за нечуваною ціною в мережі своїх лавок. Ось друзі мене і підбили. Кажуть, Коре, ти такий спритний і сміливий, а чайок такий смачний. І гроші в мене були, міг би просто купити нещасну жменьку пелюсток на чай, але азарт взяв гору. Запам’ятайте друзі, красти недобре навіть на спір. Проте парі є парі. Я придумав цілу систему, як обійти охорону в саду. Наробив механічних іграшок. І ось настав день ікс, точніше ніч.