Глава 31

Сьорі, як справжній мисливець, вміло ставила сильця і ходила їх перевіряти час від часу. Вона і хлопців навчила стріляти з лука, і ті сиділи в засідці, чекаючи, коли качки і інша перната живність опуститься на болото. Друзі оточували себе охоронними закляттями і завжди були напоготові, тому дівчина знала час, коли можна безпечно запасатися провізією. Тільки в повний місяць друзі відсиджувалися у хатинці – коли приходив час перевертня. Не хотілося перетворитися на подібне чудовисько і бродити сірим переліском, пускаючи слину з жахливої пащі. Одного разу дівчина розповіла їм, що перевертень – людина, яка перетворюється в звіра під час повного місяця. А в звичайний день ніяк не зрозумієш та нічим не відрізниш його від інших людей.

— Дивна справа, – сказала Сьорі, – Мені хотілося б дізнатися, який він у людській подобі. Напевно, він і сам себе не пам'ятає. Просто прокидається вранці в незнайомому місці. Нещасна людина. Але, думаю, відважний і чесний, – дівчина задумалася, – Якщо він опинився тут, то або це покарання Чорнокнижника, або він сам пішов від людей, щоб не заподіяти їм шкоди, – задумливо труснула волоссям, – Та що я таке говорю. Він убивця, і все тут. Я могла б його знищити не один раз, проте щось мене зупиняє. Сама не знаю що. Тільки димом палаючого аконіту відлякую від хатини. Хоча нам дуже небезпечно знаходитися з ним по сусідству. Один його укус – і ти перевертень. Такий же, як він.

— А якщо зловити його? – подав ідею Тимур, – Ми тепер утрьох. Дізнаємося його таємницю. Може він і не такий страшний, і ми якось зможемо йому допомогти?

— Давайте, друзі. Ми герої тутешніх земель. Ату, його, ату! – загорівся ідеєю божок.

— Коре, прошу тебе, без фанатизму, – примирливим голосом сказав Тимур, – Потрібно бути дуже обережними. Ми тільки спробуємо. Я пропоную викопати глибоку яму і прикрити гілками. Просто набридло, що він кожен повний місяць приходить до нашої хатинки, шкребеться в двері і виє. Ми просто дізнаємося, хто це і що йому від нас потрібно. Адже інші дні місяця він людина, і мешкає десь поблизу. Ворога потрібно знати в обличчя. Гм... точніше, в морду.

Зробили, як і домовлялись. Друзі ретельно підготувалися. У сарайчику за будинком, знайшли лопати і вкотре переконалися у завбачливості відлюдника. Дня три копали глибоку яму біля будиночка. Потім ретельно прикрили гілками.

— Як же заманити його? – запитав божок і округлив очі, – Перевертня. Страшного і жахливого. Того, що кусає і шматує всіх на своєму шляху. Дикуна з пекла. Коли його важкі лапи торкаються землі, вона тремтить і стогне. А потім він задирає жахливу голову вгору і видає несамовите виття, від якого холоне кров в жилах, – він зупинився і підняв руки до неба, – О, перевертню, прийди і впади в яму. Вона чекає твоєї присутності, щоб розкрити таємницю за сімома печатками.

Друзі розсміялися. Диво в зеленому халаті завжди вміло розрядити обстановку.

— Коре, в тобі загинув великий актор. Ти не думав виступати на сцені? У тебе і так багато прихильниць, а то стало б в рази більше, – запропонував Тимур.

— Та годі вам. Спочатку світ врятувати потрібно, а потім подумаю про акторську кар'єру. До речі – непогана ідея. Де заслужені оплески? Я так старався. Можу вам ще й перевертня зобразити. З мене станеться.

— Досить, ми і так скоро животи зі сміху надірвемо, – відповів Тимур, – А тепер серйозно. Дійсно, як його заманювати будемо?

— Так він сам завжди приходить, – відповіла Сьорі із зітханням, – Його і кликати не треба. Скільки я тут, він ходить до хатинки кожен повний місяць і виє. Ви спати лягайте, не хвилюйтеся. Я перша повартую, що мені станеться за дубовими віконницями? – сказала дівчина задумливо, – Я хочу знати його секрет.

— Гаразд, подружко. Ми трохи відпочинемо, а то з пасткою ухоркалися. Тільки сама до нього в яму не придумай спускатися, – попередив Тимур, – Це може бути хто завгодно. Навіть чаклун який-небудь. Довіряти, сама знаєш, нікому не можна.

— Та знаю. Не вчи вченого. Лягайте вже, досить теревені розводити. Знаю я вас. Потім Коре почне нескінченні історії з життя розповідати. Бачу, він вже в раж увійшов. Добраніч, якщо можна так сказати.

Хлопці вляглися спати. Із Сьорі щось відбувалося, тривога з'їдала серце. Вона неспокійно ходила з кутка в куток. Зупинилася, спробувала згадати уроки з Академії, що вона частенько робила. Але не виходило відволіктися.

— Та що зі мною? Такого ніколи не було, щоб я не могла заспокоїтися, – відчула, що перевертень прийшов, ходить під дверима, важке дихання виривалося з хрипом із жахливого горла хижака. І ось, один крок, інший – і вовче виття пролунало над мертвою галявиною під холодним світлом байдужого місяця. Хлопці навіть не смикнулися уві сні, хоча перевертень завивав так, що волосся на голові ставало дибки. Дівчина підсипала друзям в компот дрібку сонного зілля. Вона зробила це тільки з добрих спонукань, тому, що хотіла сама розібратися. Сьорі різко відчинила двері, нічний холод обпалив їй легені, дихання перехопило від невідомого передчуття:

— Тільки б не він! Тільки б не він виявився. Я не переживу цього, – вмовляла себе. Ледве несла себе на дерев'яних негнучких ногах. Ще крок – і з острахом заглянула в яму. Тварина біснувалася, підстрибувала, хотіла вибратися з пастки, рвала кігтями глину, яка обсипалася і запорошувала їй очі. Істота вже майже не бачила через стовп пилу, який сама підняла. Але раптом зупинилася, задрала жахливу кудлату голову вгору і завила на місяць. Дівчина стояла над ямою, як ангел помсти. Один помах рукою — і вона хлюпнула на перевертня рідину з флакона, захованого у неї на талії.

— Зараз, п'ять хвилин, і я все дізнаюся. Це не може бути він. Швидше за все, який-небудь селянин, який пішов подалі від родичів, щоб нікого не вбити.