Глава 29

Друзі без довгих роздумів, один за одним, вийшли з будиночка. Запанувала гнітюча тиша, кожен думав про своє. Тимур у душі обурювався за раптову затримку в дорозі, він не вважав хорошою ідеєю шукати те, що від них приховав відлюдник.

— Якщо він вирішив промовчати про родовище чудесної руди, то так тому і бути. Краще не турбувати таємниці минулого. Може, там прихована страшна таємниця, і хто сунеться туди, того чекає розплата, — думав молодий маг, але промовчав, бо не хотів виглядати слабким в очах друзів.

У Сьорі голова була заповнена думками про перевертня. Чомусь він не йшов їй з голови. Їй здавалося, що він може пов'язаний із штольнею, або з Чорнокнижником, або ще з чим-небудь загадковим.

— Якби він хотів загризти мене, то у нього була не одна можливість зробити це. Коли я тільки потрапила на острів, був повний місяць, і я лежала без свідомості на відкритій місцевості. Вільно міг би закусити мною, але не може бути, щоб він захищав мене весь цей час. Хто він такий і що йому від мене потрібно? І справді по його слідах я знайшла хатинку відлюдника. Не може бути, щоб він виявився моїм другом. Він із тих, кого потрібно безжально знищувати, як нас вчили в Академії. Перевертень становить небезпеку для живих істот, він несе смерть і заразу людям. Я бойовий маг і розгадаю його таємницю, — Сьорі теж приховувала думки від оточуючих.

Коре збуджено підраховував у голові можливий прибуток від знайдених запасів руди:

— Я буду казково багатий. Просто казково. І стану крутішим навіть за самого Чорнокнижника. Хоча мені не потрібен весь світ, я потребую тільки розвитку науки. Тепер у мене з'являться гроші на обладнання найкрутішої лабораторії, де зможу сміливо експериментувати. Буду купувати у гномів найдорожчі матеріали для наворочених механізмів. Нарешті, я займуся улюбленою справою. У мене скільки в запасі креслень та задумок. Ех, дістану їх і зроблю багато механічних іграшок. Особливо мені хочеться подорожувати в часі. Я навіть знаю як.

Раптом Коре немов хтось ударив в обличчя. Він різко зупинився і скрикнув:

— Друзі, ми прийшли.

Проте Сьорі з Тимуром і без нього стояли з відкритими ротами.

Перед ними, там, де раніше ріс ріденький лісок, височіла гора з проритим входом. Це була справжнісінька штольня з широким входом, укріпленим дерев'яними балками. Стіни були напрочуд рівними і гладкими. Відлюдник постарався зробити родовище зручним для себе. Відполірував стіни, зміцнив їх магією, поставив підпірки. Видно було навіть рейки, по яких підвозилася руда на маленькій вагонетці. Штольня була абияк замаскована гілками, але пройти повз неї і не помітити здавалося неможливим.

— Як ми раніше її не помітили? – запитав Тимур. І сам собі відповів: — Тому, що не шукали і не хотіли бачити. Тільки ми взяли зброю в руки, як родовище відгукнулося на наше тепло, і привело нас до входу в штольню.

— Тобі не страшно? – подав голос Коре.

— Ми стільки вже пройшли. Про який страх може йти мова? Ти ж так наполягав знайти родовище і тепер на порозі відкриття злякався? Ні, і ще раз ні! Я готовий іти до кінця. Чорнокнижнику, начувайся. Тепер я володію потужною зброєю проти тебе і твоєї мертвої армії, – вигукнув юний маг.

— Не поспішай, Тимур, – зупинила його Сьорі, ухопивши за рукав, – Щось все занадто легко, не може такого бути. Згадай, відлюдник – колишній чорний маг. Дуже потужний і сильний. Він не міг ось так просто залишити штольню з найціннішою рудою на загальний огляд. Тут точно повинна бути пастка. Не в правилах бойових магів йти стрімголов в саме пекло. Озирнися, зістав дані про місцевість і подумай. Не кип’ятись, – стала умовляти його дівчина, – Чи не здається тобі все це дивним?

Вона витягнула з-за спини лук і наклала стрілу:

— Ось зараз і дізнаємося, що за неприємності чекають того, хто переступить уявну межу.

Стріла з легким свистом прорізала повітря і потрапила в самий край стіни штольні. Стіни здригнулися, земля стала колихатися від невидимих ударів. Друзі вхопилися за руки, порив вітру повалив їх на землю і закружляв на місці.

— Магія! – закричала Сьорі, перекрикуючи завивання вітру, – Дуже сильна магія. Мені потрібно або звільнити свою чорну сторону або нас зітре з лиця землі.

— Не смій використовувати темне тавро! – закричав Тимур, – Давай краще я.

— Ти збожеволів? – Коре відкинуло від друзів, але він у польоті зачепився за гілку деревця, яке самотньо росло неподалік, – Ти гірший у перетворенні від підступів чорної магії.

— Не потрібно було лізти куди не запрошують, – заперечила дівчина, – Тепер втрапили в халепу.

— Друзі, я не можу себе контролювати, – заперечив Тимур, – Тільки-но відчуваю небезпеку, відразу в мені починає підніматися з дна душі один із монстрів.

— За нас подумай! – вигукнув божок, – Нехай вже краще я. Що зі мною станеться? Але Сьорі не перенесе твого перетворення. Ти вб'єш її.

— Я намагаюся з усіх сил стримуватися. Але цей вітер, він такий дивний. Він щось піднімає з дна моєї душі.

— Тимуре, це чорна магія. Я теж її відчуваю. Маленька цятка на моїй аурі прагне з'єднатися з вітром. Я теж не можу себе стримувати, – дівчина тримала хлопця за руку, – Але біла магія ледь жевріє в мені, моя сила витікає під землю, мені нічим дихати.

Раптом вітер затих так само раптово, як і з'явився. Друзі з усього розмаху впали на землю. Коре потирав забите коліно, на його халаті з’явилася нова дірка, розірвана гілкою.

— Оце так справи, – зітхнув він, – Щось недобре коїться. Або вітерець відлякував тільки дрібну нежить.

— Авжеж. Русалок і мавок вітерцем віднесло б назад в болото. Але не будемо розслаблятися. Це не остання пастка, – дівчина прийшла до тями, ніби тільки-но і не хотіла скористатися темною силою, – Тимур, як ти?

— Попустило. Тільки що мало не перетворився на монстра, а тепер взяв своє тіло під контроль.

Із усіх боків заструменів туман. Він білястим серпанком огортав друзів, не давав вдихнути на повні груди.