Глава 28

Дівчина порилася в столику і витягла звідти пожовклу карту. Розставила по її периметру саморобні свічки, клацанням пальців запалила їх. Потім відкрила щоденник і вирвала звідти маленький листочок, зім'яла в кульку і прив'язала до мотузочки. Зітхнувши, закрила очі і почала читати заклинання:

— Дух відлюдника прийди, покажи мені те, що заховав від очей. Підкажи, де знайти бажане.

Вітер увірвався у вікно та погасив холодним поривом свічки. Морозяне повітря посеред теплого дня пробирало до кісток, друзі мимоволі зіщулилися. Вихор вирвав із рук дівчини паперову кульку, закружляв її в повітрі. Ось кулька сама загорілася, і почала літати по кімнаті, намагаючись підпалити приміщення. Сьорі відкрила очі, непроглядна темрява дивилася звідти.

— Дух! Я наказую тобі! Скорись мені! — промовила дівчина високим гучним голосом, який з кожним словом ставав сильнішим. — Відлюдник покажи мені родовище руди і йди туди, звідки прийшов. Тобі не місце серед живих, більше не потривожу тебе. Спочивай з миром!

Вітер стишився так само несподівано, як і виник. Гаряча кулька перетворилася на попіл і гіркою впала на карту. Тільки трави, що лежали на підлозі та запах горілого вказували на те, що був проведений обряд.

Сьорі обдивилася кімнату навколо себе страшним поглядом, адже десь в глибині душі їй сподобалося чаклувати. Тим більше, що чорної сили навкруг відчувалося надміру, а енергія добра просочувалася під землю. Але прояви чорної магії пульсували навколо, а дівчині так хотілося знову відчути себе сильною і могутньою.

Тимур на хвилину здивувався від побаченого. Спочатку переймався, як вона далі себе поводитиме. Але Сьорі знову заплющила очі і з жалем у голосі прошепотіла закляття, що позбавляє темної сили. Раптом вона зомліла, і при падінні впала на руки Тимуру, який миттю опинився поруч. Дівчина виявилася легкою, ніби пушинка.

— І як вона ходить в обладунках та з мечами? Де у такої тендітної дівчини беруться сили? – Він дбайливо опустив її на лежанку. Потім набрав води і ополоснув їй обличчя. Бойовий маг розплющила очі:

— У мене начебто вийшло. Давно не впускала в себе чорноту. Соромно зізнатися, проте було так приємно і добре.

— Я знаю, – відповів Тимур, – Мені теж подобається відчувати себе всемогутнім, коли прокидається Ящір або Ангел. Але вони повністю заволодівають мною, проникають у кожний закуток тіла, і використовують його, як їм тільки заманеться. А такий перебіг подій мені зовсім вже не подобається, коли ти ризикувала собою заради обряду, – посміхнувся хлопець кутиками губ, – Ти мене так налякала.

— Ми в Академії і не таке робили. Нічого зі мною не трапиться. Слабеньке закляття, що не встигло очорнило мою ауру. Головне – вчасно зупинитися.

— Що ж ти зробила, що на аурі з'явилося темне тавро?

— Відкрила книгу чорних заклять. Всього-на-всього.

— Звідки вона опинилася в Академії? Хіба захисний купол впускав через себе зло?

— Книга зберігалася в підземному лабіринті під Академією не одне століття. Її туди помістили ще до створення захисного купола. Ми з подругами об'єднали сили і відкрили таємний замок над архівом стародавніх сувоїв і книг. Проста дівоча цікавість.

— Так, з цього місця детальніше, – пожвавився Коре, – Я чув про таємне книгосховище, але не знав, що його так просто відкрити.

— Не все так просто. Ми об'єднали сили, щоб знайти вхід у сховище. Про нього всі давно забули, воно всередині покрилося пилом і тліном. Я, як найсміливіша серед подружок, перша переступила поріг. Я тихо прокрадалася і відчувала, а під ногами хрустів столітній пил. Там давно нікого не було. Тоді я і почула його, – дівчина посміхнулася ,– тихий спів. Я покрутила головою в різні сторони, але нічого не помітила. Спів був ледве чутним, але я чітко розібрала слова, – «Донечко, я залишила тобі свій щоденник, прочитай. Ми майже не знали одна одну. Донечко, моя Сьорі», – голос ставав все жалібнішим. Так, я впізнала голос моєї мами. Серце стріпнулось. Мене досі вражає моя власна недосвідченість.

Зараз я б не шукала пригод на свою голову. А тоді… немов з’їхала з глузду, перевернула один за одним стелажі з допомогою магії. І тут несподівано я побачила маленький столик, а на ньому стару книгу в потертій обкладинці. Відкинувши всіляку обережність, побігла до неї. Але все ж зупинилася в напівкроці, подивилася на палітурку, на якій були написані слова, незрозумілі для мене.

Я простягнула перед собою руку і доторкнулася до обкладинки. Пальці обпекло нестерпним болем, який проник судинами  прямісінько в серце. Потім я знепритомніла і мене поглинула темрява. Подружки розповіли, що книга перетворилася на чорного птаха з величезними пазурами. Він учепився в мою одежину і рвав її жахливими загнутими пазурами. Дівчата почали чарами відганяти жахливе створіння, воно загарчало наостанок і полетіло через відчинені двері.

Ми випустили на волю щось неймовірно страшне. Не маю сумнівів, що птах полетів до Чорнокнижника і став йому вірно служити. Називайте як хочете. Чи то птах, чи то книга Темряви. Вона не змогла пошматувати мене і вчепитися в серце, але залишила страшне тавро на моїй аурі. Тепер варто мені хоча б трішки на день побавитися чорними заклинаннями, і душа моя повністю почорніє, а я сама перетворюся в темну чаклунку. Сподіваюся, такого ніколи не трапиться. Ось так, ви про мене тепер знаєте майже все. Хочете, засуджуйте, хочете – ні. Ви думали, що я така вся світла, а виявилося, що ні.

— Та годі вже. Хто не без темного минулого? – раптом вичавив із себе Коре, – Дізналися і забули. Трішки почаклувала, зробила розминку, але ти ж зупинилася, і можеш прекрасно себе контролювати. Але я не про це. Ходімо на карту дивитися. Сьорі, вставай, досить відлежуватися.

— Коре! – вигукнув Тимур, – Не груби дівчині. Лежи, мила. Ми й самі розберемося. Відпочивай, набирайся сил.

— Мені вже значно краще. Ти такий турботливий, – дівчина підвелася на лежанці і намагалася встати, – Мені вже краще і я хочу знати, що обряд провела не дарма.