Глава 27

Наступного ранку хлопці прокинулися сповнені сил та енергії. Але дівчини у хатинці не виявили. Тимур розповів другові про розмову з красунею. Той дуже здивувався новинам, які почув.

— От бачиш, яка насправді Сьорі чудова, — замріяно промовив божок, — Тимуре, може тобі варто до неї краще придивитись?

— Коре, ти не так зрозумів. Ми з нею нібито бойові побратими, вона мені як сестра. Мені є чому в неї повчитися. Розумієш, я зустрів справжнього бойового мага. Саме такого, яким і сам мрію стати. І тим більше, я всім серцем кохаю іншу дівчину, а в серці у Сьорі інший хлопець. Хоча вона і не сказала прямо нічого, та я здогадуюсь, що вона чекає на нього.

— Хіба?

— Придивись уважніше. Коли Сьорі думає, що за нею не спостерігають, мріє про щось своє, особисте. Вона мені розповіла про одного бойового мага, свого друга, який зміг перемогти сильного монстра. При згадці про того хлопчину, у неї загорілися очі і потеплішав погляд. Напевно, вона потай у нього закохана. І він виявиться останнім невігласом, якщо не відповість взаємністю на її почуття.

Коре відступив і підняв вгору руки:

— Ну і гаразд. Я ж хотів якнайкраще. Мені здавалось, що ти і гарних дівчат довкола не помічаєш. Ти ж мені нічого не розповідав про свою кохану. Як так можна? Як ти взагалі з цим живеш? Ех, вона хоч гарненька?

— Якби я тобі розповів, то в тебе виникнула б ціла купа питань. От і зараз сиплються, як з рогу достатку. Коре, прошу тебе, зупинись.

Божок закрутився на місці, але все-одно не міг змусити себе замовкнути:

— Хоч саме головне розкажи. Ти ж бачиш, як нас з тобою кидає з одної неприємності в іншу. Раптом з тобою щось трапиться, тоді кому мені надсилати звістку? Жартую, звичайно. Не сприймай серйозно, — торохтів своє божок.

Тимур на хвильку задумався, очі наповнилися смутком:

— Не потрібно їй знати нічого, якщо я не виживу. Вона буде неймовірно страждати, а я цього аж ніяк не хочу. Скажеш, що мене перенесло в іншу реальність, а натомість спалиш моє тіло і попіл розвієш вітром. Присягайся!

— Тимур, ти мене без ножа ріжеш! Ось, як завжди. Та я просто пожартував, а ти перевів усе в реальність. Що буде та яке буде?

— Друже, я дуже серйозно. Ти ж сам бачиш, що зі мною відбувається, як змінюється моє тіло. Так от. Одного разу, можливо, я не зможу повернутися до людської подоби. Будь до цього готовий. Скажеш моїй коханій, що я просто перенісся в паралельний світ, — хлопець запнувся, думаючи, чи відкривати ім’я своєї дівчини, — А головне, що вона найгарніша у всьому всесвіті, така витончена і вразлива, добра і ніжна.

— Хто ж це? — тупнув ногою божок.

— Це ельфійська принцеса — чарівна Еленіель.

— Еленіель? Не може бути! Я з нею добре знайомий. Так, ти правий, вона дуже гарна і характер у неї золотий. Мене весь час цікавило, як вона за тисячоліття власного життя не огрубіла, не зневірилась в людях, а залишається й досі відкритою, живою та доброзичливою, — відповів Коре, підвівши очі догори, ніби щось згадуючи, — Тепер я розумію, як ти мені врятував життя у пустелі. Це ж Еленіель тобі підказала, мила дівчинка.

— Так, вона і мені не дала померти і тебе врятувала. Ти їй розповів такий секрет, а зі мною не поділився.

Коре продовжував задумливо дивитись вгору, потім перевів затуманений погляд на друга:

— Як давно це було … Одного разу ми з нею розмовляли про все на світі, сидячи на березі її прекрасного озера. Говорили про плинність часу, про життя, про відносини. Еленіель настільки чутлива і тонка натура, що зрозуміла мою душу з пів слова. Я навіть досі не знаю, як розповів їй про свою особливість. Однак це одкровення через роки врятувало мені життя. Бачиш, Тимуре, я можу бути серйозним. Хоча б іноді. Бережи принцесу, вона особлива. Таких більше немає. Ніде й ніколи. Подібні ангели з’являються у світі раз на десять тисяч років. Якщо її образиш, матимеш справу зі мною. Хоч ти мені й друг. Принцеса Еленіель — тендітна квітка, яка осяває собою цей сірий світ.

Рипнули двері, впустивши в хатину Сьорі. Її щічки палали рум’янцем, руді коси розтріпалися, кучері смішно прилипли до чола. Звичним рухом дівчина пригладила волосся, щоб не заважало. Після чого взяла командування в свої руки:

— Так, хлопці. Справа є. Поки ви спали, я встигла настріляти диких качок. От хоч що-небудь на Згубних Землях добре — повно дичини. Хоч одне може потішити. Якщо ми збираємось вибиратися звідси, повинні заготовити достатньо харчів. Ви згодні зі мною?

Друзі закивали у відповідь. Вони пішли надвір за дівчиною і до самого вечора допомагали патрати тушки качок і складати у сарайчику. Дякуючи пустельнику, вони навіть знайшли коптильню, яка якраз згодиться для копчення достатньої кількості м’яса для подорожі.

Також за будиночком знаходилася невелика кузня, щоправда була вона у занедбаному стані. Адже нею давно ніхто не користувався. Щоб привести кузню до ладу потрібен був час, якого у друзів не було. Втрьох вони відчували наближення темряви, яка готова була їх поглинути. Темрява ніби фізично тиснула на них, не давала вільно дихати.

Недаремно Чорнокнижник влаштував тут в’язницю під відкритим небом. Магічні сили танули, повільно йшли під землю. Хтозна, яке чудовисько дрімало під Згубними Землями. Вночі вони не виходили надвір, адже сам грунт під ногами стогнав і прогинався. Здавалося там, у самісіньких надрах, тужать душі померлих ув’язнених. А якщо це стогнуть чудовиська, котрі не витримують вигляду світла, а просто чекають свого часу — поки чаклун випустить їх на волю поживитися теплою людською кров’ю?

Незважаючи на тривожні думки, друзі продовжували готуватися до втечі. Якщо відлюдник не втрачав надії, то вони точно не опустять руки від відчаю. Це ж треба, перед будиночком навіть був розбитий город, засаджений не тільки овочами, а й лікувальними травами. Оці трави якраз і допомогли Сьорі готувати різні відлякуючі зілля від нічних монстрів.

Коре з Тимуром детально обстежили сарайчик, комору та кузню. Кузня дихала старістю та запустінням. По стінам будівлі були розвішані чудові мечі, які чомусь не вкрилися пилом і не заіржавіли, а досі блищали як нові.