Глава 12

Темних магів забавляла безпорадність Тимура, який розгублено озирався навкруги.

— Люба, нарешті вони нас почули! А то мені здавалося нецікавим піднімати з глибини  нашого друга-восьминога, щоб швидко і без свідків зламати навпіл цей човник. Обожнюю увагу глядачів.

— Чувак! Ти крутий! – верескнула брюнетка, – Але дня повного кайфу, мені здається, ще чогось не вистачає. Ти забув пригрозити нахабному хлопчиську. Так, ще дещо. Прийшов час піднімати мертву армію з морського дня. Вважаю, так буде більш видовищно.

— Тимуре, ти хотів сховатися від нас? Гадав, від нас так легко втекти? В лісі ми тільки почали гру, зараз же я тобі продемонструю справжню силу, – заверещав чорний маг, дико вирячивши очі.

Чувак підняв руки до чорних хмар і прокричав закляття. Враз посеред моря зародилася величезна хвиля, яка підняла кораблик на кілька десятків метрів вгору, а потім з диким ревом кинула на наступну хвилю – ще більш страхітливу, ніж перша. Почався жахливий шторм, суденце крутило і викручувало, та воно якось трималося посеред буйства стихії. Смоляне небо розривали блискавиці, непроглядна дощова завіса заливала очі, вуха закладало від рокоту грому.

— Коханий, я в тебе вірю. Гарно повеселив мене, продовжуй. Принаймні, початок захоплюючий.

Няшка почувалася в своїй стихії – її тіло вбирало блискавиці, наповнюючись енергією смертоносних розрядів, волосся розвівалося на штормовому вітрі, очі горіли потойбічним синім світлом. Дівчина літала над кораблем, не забуваючи коментувати те, що відбуваються. Брюнетка не переставала любуватися собою, навіть перебуваючи в епіцентрі грози.

— Люба Няшко, все для тебе. Я ж обіцяв тобі подати на тарілочці цього недомага Тимура, якому краще піти на корм рибам, – Чувак послав коханій повітряний поцілунок, – Ну, звичайно, якщо ввечері підеш зі мною тусити в нічний клуб.

— Дивись, який швидкий! Гаразд, все може статися. Я подивлюся ще на твою поведінку. Якщо будеш дуже поганим хлопчиком, то татусь ще й відпустить з тобою. У нічний клуб. На склянку апельсинового соку. Ахаха, – дівчина грайливо надула пухлі вуста.

— Я дуже поганий! Дуже! Зараз переконаєшся! – чорний маг бажав заслужити довіру не тільки в чорнявки, а й у її таємничого татуся, – Вставай моя армія! Час прийшов!

З бушуючої морської безодні вигулькнули моторошні чудовиська – величезні сліпі риби з пащами, повними гострих зубів, рогаті створіння з червоними ратицями, оскаженілі морські коні з довгими риб’ячими хвостами і перепончатими лапами. Навіть миловидні нереїди вигулькнули на поверхню, та їх обличчя теж перекосилися від злоби і болю. Кількість монстрів зростала в геометричній прогресії. Складалось враження, ніби сама природа зійшла з розуму, вивергаючи на поверхню все страшніших і химерніших жителів глибин. Величезний восьминіг не відпускав зі смертоносних обіймів човник, який ледь-ледь стримував натиск, але недовго залишалось до його краху.

Хоча Тимур і звик витримувати силу озвірілої стихії, та ніколи не опинявся в шторм так далеко у відкритому морі. Він намагався вчепитися за канати, але сили швидко покидали. На палубу вийшов Ніфонт, на ходу шепочучи заклинання. Несподівано утле суденце перетворилося на міцний бойовий вітрильник з командиром і матросами, які швидко вирівняли судно і приготувалися до оборони. По бортах корабля відкрилися спеціальні отвори, звідки на ворогів наїжачилися гармати, готові до бою. Частина команди стрімко розгортала над палубою абордажні сітки, захищаючись від нападаючих морських жителів.

— Ні, так не чесно, – завила диким голосом Няшка, намагаючись перекричати рев стихії, – Що тут поробляє древній старий? Чувак, поговори з ним по-чоловічому, не хочу зламати манікюр. Ти мені обіцяв, що ця колимага піде на дно? Негайно приступай до справи, – прегарні мигладевидні очі загорілись роздратуванням.

Тим часом Ніфонт почав роздавати розпорядження: частина команди продовжувала тримати курс корабля, інша частина – вийняли мечі, бойові сокири і списи з гаками, щоб відбиватися від чергової хвилі монстрів. Прогриміли гарматні постріли, розірвавши на частини озвірілих морських чортів. Одне з ядер пошкодило кінцівку восьминога, але він ще з більшою люттю обхопив вітрильник, затягуючи його за собою у вир. Спрут спробував вільними кінцівками розбити обшивку судна, але та була виготовлена з міцної сталі, тому витримувала смертоносні удари. Гармати заряжали все новими ядрами, які невпинно летіли в чудовисько.

— Відбивайтеся, друзі! – віддавав накази Ніфонт. Одним точним порухом він дістав з повітря довгий меч, який засріблився палючим вогнем посеред темряви. Прекрасний бойовий меч роботи гномів полетів прямо юному рибалці до рук. Хлопець застиг на місці від здивування, і раптом відпустив канати, за які перед цим міцно тримався. Дивна рішучість проникла в судини, повернула силу духу і впевненість у перемозі. Віднині морські хвилі не мали влади над ним, маг впевнено стояв на ногах. Меч повільно пролетів між чудовиськами, зручно вклавшись руків’ям у праву руку. Прийшла пора постояти за себе і друзів, перетворитися на злагоджений механізм, готовий перемогти ворожу навалу.

Ніколи раніше хлопець не тримав справжній бойовий меч, який так і прагнув вислизнути з руки, тому він обхопив холодну зброю обома долонями. Тимур розмахував зброєю наліво і направо, поступово звикаючи до холодного металу, відчуваючи його фібрами душі. Думати і пристосовуватися ніколи, адже морські монстри з оскаженінням добираються холодними кінцівками, кігтями та зубами до горла, намагаються відкусити шмат живої плоті. Юний маг глибоко вдихнув, міцно обхопив руків’я обома руками і з криком кинувся в атаку – врізнобіч розліталися шмаття зеленого слизу, які моментально змивало за борт пінистими хвилями.