Глава 11

Прохолодний ранок прийняв в обійми двох мандрівників – мудреця і юного рибалку. Рвучкий вітер валив з ніг, море обдало магів солоними бризками. Наближався шторм, та старий зберігав спокій. В таку негоду жоден капітан не виведе судно у відкритий водний простір. Тимур хотів попередити супутника, та старий сконцентрувався на власних думках. Ніде не було видно жодного корабля чи хоча б човна, пустельний скелястий берег гострими шпичаками вгризався у воду. Було б божевіллям виглядати щось удалині, та саме цим і займався верховний маг.

Ніфонт став на березі і рвучко махнув вперед вузлуватою рукою з посохом. На горизонті показалась темна крапка, яка з наближенням все більше розросталась, перетворюючись на корабель. Старий клацнув пальцями, перетворивши берег на рівну місцевість, куди судно з легкістю причалило. Хоча корабель здався хлопцю невеликим, та він уже звик не довіряти очам, коли маєш справу з магією.

— Ласкаво прошу на борт, – Ніфонт посміхнувся в бороду.

Тимура не потрібно було двічі просити – він легко збіг по трапу в очікуванні нових чудес. Наставник направився слідом, не забувши оглянутись і дати наказ кораблю відчалювати. Побережжя знову вистрелило гострими скелями і піками, відрізаючи шлях назад.

Передчуття не обмануло. У магічному світі, куди рибалку запросили так несподівано, вже нічому не можна дивуватися. Захопливому погляду постала величезна каюта, посеред якої палав кам’яний камін і тліла пічка, навіваючи спокій. Також помітив добротний дерев’яний стіл, кілька стільців і два ліжка. Смакові рецептори збунтувалися від ароматів варива, яке булькало в казані, підвішеному над пічкою.

— Хлопче, ти напевно, голодний? Що ж я за капітан судна, якщо не нагодую юнгу? Сідай до столу, поїмо. Твоя матуся встигла взяти з мене клятву, що я не заморю тебе голодною смертю, – очі старого розсипали веселі іскорки доброти.

— Не дуже хочеться їсти, – учень мага з одного боку хотів щось перекусити, та від хвилювання шматок в горло не ліз.

— З твоїми рідними все буде гаразд, не переймайся. Я поставив на них магічний захист, поки тобі не вдасться набрати свою справжню силу.

— Правда? Дякую, – хлопець змучено посміхнувся, від серця трохи відлягло.

— Так. А тепер пора до столу. Не дарма ж я старався до приходу такого поважного гостя, – запросив старий, одним помахом руки розставляючи на столі кухонне приладдя, – Можливо, допоможеш мені розлити по мисках кулінарний шедевр – юшку за рецептом моєї незрівнянної бабусі-ворожки з Південних островів? Тимуре, заглянь також до пічки – напевно, хліб уже спікся, діставай!

— Добре. Завжди радий допомогти, – хлопець зупинився в нерішучості, а потім швидко зорієнтувався.

Юний маг з дитинства полюбляв допомагати матері на кухні, тому без поспіху насипав паруючу юшку по мисках. Встояти перед апетитним варивом було неможливо – та і голод давався взнаки. Потім дерев’яною лопатою витягнув з печі гарячу хлібину та розрізав на скибки. Мандрівники усілись за стіл, не забувши запалити за традицією свічки по кількості присутніх. Тимур почав відволікатись від сумних думок, а опам’ятавшись вирішив запитати супутника.

— Ніфонте! Зі мною трапилися дивні речі, доки я чекав твого приходу. Мене заледве не вбили, точніше не звели з розуму двоє чаклунів – Няшка і Чувак. Мене приклеїв до дуба лісовий божок Коре за те, що я випадково струсив його з гілки. Я не міг поворухнутися, чим і скористалися темні маги. Довелося ні про що не думати, адже Няшка хотіла моїм же страхом довести до божевілля. Мене встиг врятувати Коре, навіть пригостив лікувальної мікстурою. Він, звичайно, балагур, та якби він спізнився ще на мить, ми б тут не сиділи і не їли духмяну юшку.

— Коре?! Невже знову Коре? – маг посміхнувся своїм спогадам, – Тобі не судилося загинути, прив’язаним до дерева. Тимуре ти набагато сильніший від Няшки, яка з дитинства навчена убивати і підкорювати собі.

— На мене оголосили полювання серед темних магів? Я думав, що мені належить битися тільки з Чорнокнижником.

— Хлопче, ця шалена дівчина якраз і належить до його армії. Але поки вона буде нахвалятися, ти встигнеш зібрати силу Оракулів. Не хвилюйся, світлі маги вірні тобі, хоча не встигли проказати клятву. Якби я ще залишився на поляні Обраних, мене б точно вистежили, а заодно і тебе по татуюванню.

— Розумію, тому нам потрібно швидше звідси забиратися.

— Так. А твоя найперша ціль – переймати у мене магію, а друга – відшукати Оракули. Наперед я не хочу планувати.

— Матуся говорила про передбачення, сховане в підвалах Академії бойових магів. Можливо, там є підказка, як збороти темну армію.

— І шлях туди неблизький. Я не хотів тебе зарані лякати, але дорогу подолає тільки найсильніший. Давай зараз не будемо про це говорити, а вирішувати питання по мірі їх надходження.

— Гаразд. Ніфонте, Коре хотів приєднатися до нашої подорожі. Говорив, що наздожене нас в дорозі. Якщо він відвоював мене у Няшки з Чуваком, то може стане в пригоді під час  небезпечної мандрівки? – хлопець з надією заглянув в очі старого.

— Я навіть уявляю сцену твого врятування нахабним божком. Напевно, він так заговорив твоїх нападників, що парочка негідників заморилася від потоку невгамовної балаканини. Ні, краще, у них зав’яли вуха від його оповідок, тому вони швидко втекли, тільки п’яти замиготіли. Коре – мій давній друг, ми в молодості пройшли багато через що, ділилися останнім.