Глава 10

Тимур намагався знайти вихід із ситуації. Якби ж тільки руки були вільні, він би показав цій парочці де раки зимують. Але Коре надійно припечатав його до дерева, руки і ноги не могли навіть ворухнутись. Всі переживання стосувалися родини, адже в такому стані він точно не зможе їх захистити, якщо темні сили вирішать позбиткуватися над ними.

На щастя, Няшка розповіла про свої плани відносно нього, тому залишалось просто не думати ні про що важливе. Юний маг заховав у глибину підсвідомості інформацію про родину, побудував у голові цегляну стіну, щоб нахабне дівчисько не дізналося про його головний страх. Він складав стіну цеглина за цеглиною, а Няшці підкинув на поживу страх виявитися боягузом. Так, спочатку вона швидко відшукала пересічне побоювання і миттєво повірила, ніби кішка, яка відшукала схований глечик зі сметаною. Прийшла думка – відшукати в своїй підсвідомості вогняну кімнату і почати перетворення наяву в істоту з величезними крилами. Однак, не випадало нагоди зосередитися, адже чорна чаклунка не давала ні хвилини спокою, зводила з розуму, свердлила мозок, витягувала найпотаємніші спогади.

«Нізащо не викажу свої справжні побоювання. Хай навіть не намагається», – твердо вирішив стояти на своєму хлопець.

Няшка спочатку задовольнялась, завуркотіла, ніби отримала бажані ласощі, кігтики глибше вп’ялися в шкіру голови нещасного піддослідного. Щось примусило піти далі, слизькі щупальці її магічного впливу забажали зануритися ще глибше в свідомість, та несподівано наштовхнулися на міцну стіну.

— Ох, нічого собі! Який ти кумедний, маг-недоучка. Ніхто тебе нічого не встиг навчити. Не думай, що зможеш мене перехитрувати. Часу у мене достатньо, щоб розібрати твої думки, спогади і переживання по цеглинці. У палаці перешіптувались про твою особливість, здібності та подібні нісенітниці. Просто трішки більше зусиль з мого боку. А особливе спасибі тому клоунові у зеленому балахоні, який мені на радість надійно прикріпив тебе до дерева. Знаменитий Тимур Рутланд зафіксований, подібно метеликам, у моєму дитячому альбомі. Як мило! – дівчина неприємно захихотіла.

Хлопець з жахом відчув, як розсипається його захист. Спочатку в цегляній стіні з’явилася дрібна шпаринка, з якої слабким струмком потекли спогади.

Він не міг витримувати натиск, піт покрив гаряче чоло, тремтіння струсонуло нерухоме тіло. З останніх сил напружився, передаючи силою думки крик допомоги, хоча вуста залишилось міцно стуленими.

«Коре! Звільни мене!», — пульсувала в голові думка, а біль все посилювався.

Щупальця з новою силою увігналися сталевим свердлом у мозок. Враз прорвалися бар’єри, звільняючи тіло від примусового покарання. Він полетів униз, але не відчув удару об землю. Тимура накрила рятувальна хвиля втрати свідомості від болю і страждань.

Хлопець отямився серед опалого листя на знайомій галявині. Відкрив очі і побачив нового знайомого Коре, який зі стурбованим виглядом метушився поруч. Божок з одного боку нагадував турботливу матусю, поправляючи на лобі підопічного мокрого рушника, а з іншого напускав на себе серйозного вигляду ніби знахарка, яка вирішує, з яких інгредієнтів зварити зілля. Коре був настільки кумедним у зеленому халаті, що хотілося мимоволі розсміятися, не дивлячись на шалений біль у голові і м’язах. Як виявилося, чоловічок насправді дуже добрий, тільки прикривається буркотливістю.

— Тимуре, ну хіба можна так лякати? Виявляється, залишив тебе тільки на п’ять хвилин, а ти вже встиг потрапити в неприємну історію. Ти навіть собі не уявляєш, ні в якому жахливому сні не присниться, що ця навіжена парочка хотіла з тобою зробити? Ну, от запитай мене: Коре, щоб зі мною сталося?

Постраждалий тільки простогнав у відповідь. Говорити абсолютно не хотілося, тим більше згадувати зустріч з темними магами.

— Гаразд, я розповім твою долю в лаписьках цієї знахабнілої «золотої» молоді. Вони б трохи покопирсалися у твоїх мізках, та після такого втручання ти б перетворився на овоч. Наприклад, на морквину чи капустину.

— Коре … — спромігся позвати хлопець, – Куди ж вони поділися?

— Ех, молодь-молодь, скільки не вчи – одні двійки. Довелося старістю кісточки розім’яти: хлопчиська в одну сторону закинув, дівчину – в протилежну. Бач, що придумали. Мала відбилася від рук таточка, витворяє все, що заманеться.

— Коре, а хто у неї татко? Якщо у неї такі страшні магічні здібності, то я б побоювався ставати на його шляху.

Божок закашлявся, озираючись навкруги.

— Рано тобі знати про татка цієї кралі. Просто постарайся триматися від них подалі, адже до мене доходили чутки, які забави їм до смаку. У них своя компанія ровесників з неперевершеним відчуттям чорного гумору. Тобі пощастило, що я встиг вчасно.

Коре тараторив без упину, міняючи рушники на голові підопічного. Юний маг не встигав за потоком його слів, не міг повністю сприймати сказане.

— Тимуре, а давай ще моєї мікстури? Щось ти літаєш у хмарах, думками не в темному страшному лісі з мудрим Коре. Напевно, чорнявка встигла тобі щось пошкодити. Точно, знайду ліки від забуття. У мене десь закотилася пляшчина з мікстурою, яка і мертвого на ноги підніме. Зараз, зараз, уже шукаю. Ти лежи, відпочивай, вставати не потрібно.

Нарешті божок знайшов ліки у старезній сумці. Вміст пляшки мав настільки огидний запах, що у хлопця закрутилася голова. Але він не зміг опиратися, коли Коре влив у нього пекучу рідину. Хлопець закашлявся, та кров зразу швидше заструмувала по судинах, повернулася здатність говорити і міркувати.