Глава 9

Хлопець зійшов зі стежки, продовжуючи навмання брести лісовими хащами. За тривожними думками вийшов до столітнього дуба, де любив залишатися на самоті. Ліс допомагав заспокоїтись, знайти правильне рішення. Під ногами шаруділа суха трава упереміж з опалим листям. У верхів’ях дерев щебетали птахи, але свої, рідні, зовсім не схожі на ельфійські, створені завдяки магії його нової знайомої.

«Еленіель! Принцеса! Неймовірно прекрасна, тонкий стан, блискуче волосся, ніжні руки, ніби пелюстки лілії».

Раніше Тимур не зустрічав таких гарних дівчат. У рибацькому поселенні проживали хамуваті дівчиська з грубими душами, здатні тільки на лайку. Хоча, деякі з них, можливо, і симпатичні, але подібно до того, як зрівнювати грубий глиняний глечик з витонченою порцеляновою вазою з Південних Островів. Так, одного разу довелось побачити подібну вазу на щорічному ярмарку, але за неї просили захмарну ціну. Того дня він здалеку побачив самого Губернатора Східних островів – зарозумілого високого чоловіка з пронизливим поглядом, який проникав у душу. Його супроводжувала донька дивної вроди – примхлива чорнявка з величезними вугільно-чорними очима.

Гнучкий стан дівчини охоплювала яскраво-червона сукня, яка контрастувала зі смаглявої шкірою. Юна красуня із задоволенням збирала захопливі погляди чоловіків, а заздрісні – жінок. Дівчина була засліплюючи гарна тією обпалюючу серце вродою, але також могла похвалитися диким, навіть жорстоким характером. Дуже давно він застиг у захваті від екзотичної краси губернаторської доньки, вона снилась йому кілька ночей підряд. Та подібне захоплення не було коханням, це був хворобливий стан захоплення небожителькою. Пізніше його захоплення змінилось подивом, чи навіть осудом, а сама чорнявка стала огидною через жахливі вчинки.

На відміну від багатої спадкоємиці, Еленіель здавалася зовсім іншою. Краса принцеси заворожувала, затягувала в тенета осяйної ніжності, залюбування і захоплення тихим норовом голубки. Серце завмирало від захоплення поряд з ельфійкою, гармонія наповнювала навколишній світ, природа співала і переливалась веселковими барвами. А що говорити про незвичайні очі принцеси? Чи можна потонути в очах? Тимур з головою потонув у глибині смарагдового виру.

«Ех, як же я люблю зелений колір очей коханої. Зелений – колір щастя. А запах щастя – бузок. Звичайно ж, п’янкий аромат бузку, який хмаркою оточує фігурку Еленіель. Моя недосяжна художниця! Ти створюєш свій світ, запрошуєш мене подивитися на дива, гідні тільки Королеви ельфів. Я не хочу одного дня перестати відчувати кохання, не хочу перетворитися на бездушну вогняну істоту, якій судилося вбити Чорнокнижника! Хай весь світ котиться в безодню! Я кохаю тільки Еленіель – моє бузкове щастя!»

Юний маг зрадів такому простому рішенню проблеми, на серці зразу стало легко і радісно.

«Але якщо світ знищить чорний маг, підкорить своїй кривавій волі, перетворить усіх на безвольних підданих без краплі свідомості, то що станеться з Еленіель? Невже моя радість теж загине?», — гострим лезом кресонуло по серцю.

«Як мені жити без неї? Знати, що міг урятувати, але на захотів? Потонути в її бездонних очах і забути про злого чаклуна. Гаразд, я буду намагатися рятувати світ заради тебе, моя принцесо, хоча і не зможу бути поряд з тобою. Хай твоя краса квітує вічно, хай освітлює все навколо неземним світлом. Моя кохана, ти так віриш в мене, думаєш, що я зможу вижити після зустрічі з Чорнокнижником. Я не можу зганьбитися чи стати слабаком в твоїх очах.»

Тимуру дуже хотілося зустрітися ще раз у лісі з Еленіель. Його манила її краса і ніжність, він прагнув ще раз опинитися в магічному світі, де ні від кого не ховаються світлі маги, ельфи та гноми. За тяжкими думками почув щось незвичне. Враз зупинився і прислухався. Він став розуміти щебет птахів, які з тужливим сумом співали про літо, про наступаючий сезон дощів, про майбутній переліт на Південні Острови, де завжди панує тепло і світить сонце. Матусин подарунок почав діяти на пальці справжнього мага, хоч він і не володів потрібними знаннями.

«Якби мене навчили перетворюватися на птаху, щоб полетіти далеко-далеко, за гори і море. Ось би показати моїй Еленіель красу засніжених вершин і безкраїх польових просторів. Перстень допоможе здійснити перетворення, але як конкретно можна змінити тіло?»

Ще тиждень тому хлопця не хвилювали подібні питання і перед ним не виникав важкий вибір. Хоча вибору у нього не було ще від народження. Тимур насправді не мав бажання прожити все життя в зубожілому рибацькому поселенні. Він захоплювався розповідями купців з півдня, слухав оповідки батька, роздивлявся малюнки в книгах із зображенням заморських дивовиж. А після зустрічі з ельфійською принцесою, яка запросила його в інший, прихований від людських очей світ, думки відносили далеко в майбутнє, хай яким би гірким воно не здавалося.

Юний маг продовжував підкидати листя ногами, йшов безладно, не боявся заблукати. Він притулився спиною до дуба, біля якого кружляв останні кілька хвилин. Міцне дерево з величезною кроною вважалося символом удачі і благополуччя. Навіть семеро дорослих чоловіків, взявшись за руки, не могли обхопити товстий стовбур.

— Дубе, чому ти мені здаєшся живим, ніби знаєш відповіді на всі мої питання?» — хлопець задав питання, намагаючись розгледіти клапті осіннього неба через прогалини у кроні. Різкий порив вітру зірвав з німого дерева кілька листків і закружляв навколо хлопця.

Невдовзі Тимур святкуватиме черговий День народження, а де він опиниться через рік? Цього разу він мав би звичайну вечерю в колі найрідніших людей, але прийшов час відправлятися в довгу дорогу. Світ, наповнений небезпеками, відкриває холодні обійми. Враз захотілося спробувати скористатися магією, хоча Верховний маг Ніфонт застерігав від подібного. Некерована магія матиме несподівані наслідки, але нетерплячка спалювала його зсередини.