Шкала безумства

Глава 8

Тимур чекав і побоювався візиту старого мага. Ні, він не боявся до тремтіння в тілі, скоріше просто не міг прийняти подібне майбутнє. Навпаки, хлопець відрізнявся рішучістю, яка іноді коштувала синцями і побоями. Він, наприклад, ніколи не міг пройти повз, якщо ображали слабкіших за себе. Хлопець з готовністю кидався на виручку, хоча сили не завжди бували рівні.

Місяць тому він якраз потрапив у подібну історію. На пристані, як завжди, кипіла робота. Батькові знадобилася його допомога. Вже пізніше він згадував, як зморений повертався додому. Увагу привернули троє дорослих юнаків, які обступили сусідського хлопчиська. Малюк зі сльозами на очах не випускав з рук вудку, а навколо нього на землі лежала розкидана дрібна риба. Не роздумуючи, Тимур кинувся на виручку, хоча шанси перемогти братію здавалися мізерними. Йому добряче «перепало на горіхи», та він зміг відібрати вудку та допоміг малому зібрати рибу. Юний сусід після цього випадку частенько ходив за ним «хвостиком», ніби демонструючи свою вдячність. Хоча Тимур неодноразово йому пояснював, що будь-хто міг би так само допомогти, а він просто проходив повз. Тільки з гіркотою згадував засмучені материнські очі, коли повернувся в порваному одязі, заляпаний брудом і з синцем під оком. Але найрідніша людина все зрозуміла, обійняла його і сказала, що пишається хоробрим сином.

Хлопець продовжував роздумувати над долею батьків, менших братів і сестер. Що буде, коли Чорнокнижник дістанеться до них?

— Ні, мені потрібно відправлятися в дорогу. Сидячи дома залишуся простим рибалкою, але татуювання рано чи пізно приведе до мого дому найстрашнішого чаклуна. Чи буду я готовий зустріти того? Швидше за все, ні. Якщо я піду з Ніфонтом, навчуся керувати магією, дізнаюся таємні заклинання, які допоможуть одержати перемогу. Тільки так зможу врятувати родину від небезпеки.

На роздуми залишався тиждень. Тиждень на прощання з минулим життям. Старий маг встиг попередити, що після проходження навчання він перетвориться на зовсім іншу людину з іншими цінностями і уявленнями про світ.

Звичайно, з одного боку тривожно було мінятися, втратити себе колишнього. І не дивлячись на свою сміливість, страшно згадувати про вогняну кімнату в підсвідомості. Можливо, це тільки попередження? Але що буде, якщо він наяву перетвориться в жахливе чудовисько з палаючими крилами?

З іншого боку, йому все примарилося завдяки вивільненій магії Оракула. Якщо побачене просто страшне марення, то він без вагань прийме власну долю, навчиться премудростям і зустрінеться з Чорнокнижником. Про перетворення не хотілося не те, що думати, навіть говорити з мудрим наставником Ніфонтом.

Залишалося ще кохання, найщиріше захоплення ельфійською принцесою. Зовсім не хотілося ставати учнем блукаючого старого, коли тільки віднайшов гарячу іскру у власній душі. Невже серце повинно закам’яніти і перестати кохати? Роздуми розривали на частини, не даючи ні хвилини спокою. Тимур знав, що час невблаганно наближається до прощання з рідними, тому доведеться завчасно про все поговорити з мамою чи батьком.

Але для початку вирішив, як може допомогти рідним. Зайнявся заготівлею дров, щоб вистачило топити грубку довгий період дощів. Для братів і сестер вирізав з дерева кумедні фігурки, щоб малюки гралися на дозвіллі. Нарешті вирішив почати розмову з матір’ю. Він вибрав момент, коли батька і молодших дітей не було вдома, а матуся займалася випіканням хліба. Тихо підійшов та став поряд.

— Мамо! Давно ми не говорили по душах, – промовив з тихим зітханням, ніжно обійнявши рідненьку за плечі.

— Тимуре, синку! Я відчувала серцем, щось коїться з тобою, – занепокоєно огледіла первістка, намагаючись дізнатися його потаємні думки.

Матуся дуже любила старшого сина, хоча намагалася не виділяти його серед інших дітей. Тимур був дуже схожий на її покійного батька, життя якого безславно закінчилось у вигнанні. Старший син відрізнявся допитливістю, гострим розумом, завжди шукав додаткову інформацію.

— Матусю, не переймайся. Не в тому справа. Прийшов час мені покинути домівку і помандрувати назустріч долі. Зрозумій мене правильно.

— Синку! – мати зойкнула, – Вони тебе знайшли! Я ж знала, відчувала серцем! Одного пізнього вечора, коли ти сам не свій повернувся додому, я побачила у тебе на плечі родове татуювання. Мені невимовно важко розлучатися з тобою, я все сподівалася, що маги обійдуться без тебе. Напевно, світ стоїть на межі виживання, а Чорнокнижник задумав щось страшне для нашого населення. Хлопчику мій, тебе запросили в Коло Магів?

— Так, але вийшло зовсім випадково. Я блукав лісом і тут … — він запнувся на пів слові, гадаючи, чи варто розкривати таємницю Еленіель.

— Випадкового нічого не буває. Я ж знаю про передбачення від того самого мудрого мага, який зміг його розшифрувати. Завдяки досягненням мого батька, старець вирішив знайти і поговорити зі мною.

— Це неможливо, мамо! Він нікому майже нічого не сказав, коли покинув Коло Магів.

— Ти ж завжди мені довіряв, та не розповів про доленосну зустріч з магами. Дещо і я приховала від тебе, щоб не засмучувати тебе. Ця зустріч трапилася дуже давно. Я тільки-но заручилася з твоїм татом. Якась невідома сила потягла мене в ліс, мені невідворотно захотілося зустрітися з місцевою цілителькою Гейнор, щоб дізнатися майбутнє. Ось в тій хижці мене і чекав маг Дайре, який і розповів про мого первістка, від якого залежатиме доля світу.

— Всі говорять, що від мене щось залежить. Але я нічого не можу, анічогісінько. Хай порятунком світу займаються маги, які знають і вміють користуватися закляттями! – голос зірвався на крик.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше