Двері! Вихід уже близько! Двері манять до себе, кличуть: «Відкрий, відкрий! Відкрий нові грані, увійди. Або ти приймеш магічний простір у себе, або твоє тіло помре просто зараз, не зумівши перейти на новий етап удосконалення.»
Душа виявилась загнаною всередині підсвідомості, металась в пошуках виходу з кімнати болю і страху, а вихід був тільки один – через палаючі двері. Кімната підсвідомості горіла все яскравіше, стіни почали насуватися і здавлювати все сильніше. Крик вирвався зойком відчаю, капіляри в очах полопались, кров текла по шкірі. Намагаючись витерти липку рідину з повік, провів руками по обличчю, але тільки більше замастився кров’ю. Ось стіни насуваються все ближче, не вистачає сил чинити опір палаючій кімнаті, яка ось-ось розчавить його. Татуювання запекло розпеченим залізом, зводячи з розуму.
— Скорюся долі. Краще пошукаю вихід за дверима, однаково чекає смерть, – думки пронеслись шаленим вихором.
Хлопець зробив крок назустріч долі, штовхнувши рукою вогняні двері. Ніби крижаною водою облило змучене тіло, знання численних поколінь полинули в підсвідомість. Шалений вихор підхопив угору, потім опустив, закружляв у темряві серед міріадів зірок. Враз на душі стало так гарно, захотілося обійняти весь світ, затопити його новими знаннями і отриманою мудрістю. За спиною шуміли величезні крила, не даючи впасти. Звідки у нього з’явилися крила? Людська сутність відійшла у минуле, поступившись місцем могутньому магові, який увібрав силу попередніх поколінь. Ось таке його таємне призначення – він повинен був переродитися, щоб врятувати світ від зла, а заодно відновити справедливість відносно забутих ймень славетних предків.
Дивно, та він продовжував летіти, не відчуваючи пекучих ран. Холодне повітря зцілило рвані рани, заспокоїло пошарпану вогнем шкіру. Захоплений вихором емоцій, древніми знаннями та удосконаленими магічними вміннями не зміг довго знаходитися в новому образі – втратив свідомість.
Отямився хлопець на холодній кам’яній підлозі. Різко піднявши голову, зіткнувся поглядом з Ніфонтом, який турботливо його підтримував:
— Що зі мною сталося? – нахмуривши брови, намагався осягнути перетворення, що відбулися між сном і реальністю. Мигцем оглянув руки, але не помітив навіть найменшої рани чи подряпини. При мудрому старому посоромився уважніше роздивитися татуювання.
Ніфонт з подивом дивився на співрозмовника, ніби підбираючи правильні слова:
— Тимуре, ти обранець. Це не залежить від того, хочеш ти чи ні, готовий чи ні прийняти своє призначення.
— Я тільки-що заледве не помер. Якщо це сон, то занадто страшно приймати магічну силу і тому подібне. Напевно, я відмовлюсь від пропозиції. Знайдіть когось ліпшого для порятунку світу.
Хлопець зірвався на рівні ноги, та застиг у німому здивуванні. Всі маги стояли, низько схилившись перед ним у поклоні.
— Ти вже прийняв своє призначення, доля невблаганна. Це не ми прийняли рішення. Тобі доведеться рятувати світ, як би ти не тікав від себе. Ми всі в захваті перед твоїми магічними здібностями.
Тимур краєм ока помітив, що один з чарівників зі шрамом через праву сторону обличчя, швидко підняв один з уламків Оракула і сховав за пазуху. Його зловісний погляд палав злістю, він невідривно дивився на хлопця. Тимур перехопив погляд, вони дивилися один на одного не відриваючись. Враз маг зменшився та перетворився на ворона, який каркнувши, розправив крила і вилетів з печери.
— Хто це, Ніфонте?
— Не чекав зради від Авдеріка. Ну, що ж. За його скритністю приховувався злий умисел. У тебе з’явився новий могутній ворог, який знає тебе в обличчя. Остерігайся його.
— Для чого Авдерік підняв уламок Оракула?
— Це вже набагато серйозніше. За допомогою магічного уламка він завжди зможе тебе вистежити, чи майже завжди. Для нас всіх найгірше, якщо Авдерік перейде на сторону Чорнокнижника.
— Ніфонте, я не хотів розбивати Оракул. Мені так шкода, – юнак опустив очі.
— Настав його час віддати магічну силу справжньому нащадку, обранцю. Оракул тисячоліттями провисів у повітрі посеред печери, даючи вказівки Колу Магів про минулі і майбутні події. Над ним не мала сили ні магія, ні будь-які інструменти.
— Та я просто змахнув рукою, – Тимур вирішив промовчати про вогняну кімнату з палаючими дверима, про зірковий простір та крила. Маги можуть подумати, що йому просто наснився казковий сон і більше нічого. Не варто показувати слабкість перед могутніми чарівниками.
— Тільки обранець здатний ввібрати силу Оракула, розбивши кулю на друзки. Не потрібно бути досвідченим магом, головне, щоб в грудях билось щире серце. Адже передбачення не вказувало ні на одного з нас – майстрів чарів і магії.
— Мені потрібно подумати. Я зовсім заплутався.
— Звичайно. Давай домовимося. Даю тобі на роздуми тиждень, а потім прийду за тобою. Все-рівно доля тебе наздожене, тому потрібно краще підготуватися. Згодься, щоб стати моїм учнем та перейняти від мене всі магічні премудрості, інакше – в тебе немає шансів вижити при зустрічі з Чорнокнижником. Так чи інакше, тобі слід поїхати з дому, адже чорний чаклун віднайде тебе по татуюванню або скористається уламком Оракула від Авдеріка. Батькам не варто знати про твою місію, хай краще думають, що мандрівний маг підшукує собі розумного учня.
Тимур мовчки обдивився себе ще раз і не виявив ніяких пошкоджень чи слідів, які б говорили про недавні перетворення. Сумним поглядом оглянув печеру і почвалав до виходу, вирішивши подумати про ситуацію дорогою додому.