Глава 6

Галявина обраних простягалася прямо перед ними, але на перший погляд була непомітною, адже над нею простягався прозорий захисний купол. Еленіель з сумом мовила:

— Тимуре, далі я тебе не можу супроводжувати. Твоїм пропуском в таємне місце обраних магів стане татуювання. Старці тисячоліттями охороняють саме тут древній Оракул, який стане першим етапом до накопичення тобою магічної сили. Він давно чекає Обранця, того, про появу якого існує пророцтво.

Ельфійка посміхнувшись, відійшла в бік. Хлопець ступив перший крок назустріч долі, хоча серце тріпотіло в передчутті небезпеки. Він промацав рукою купол, але долоня провалилася в пустоту. Набравши в груди повітря, пройшов крізь прозору запону, хоча здалося, ніби тіло на мить потрапило у крижану воду. Перед очима з’явилася печера, біля входу стояла охорона – два кремезних велета.

— Стій! Ану покажи руку! – обступили хлопця з обох сторін.

Тимур закотив рукав сорочки, показавши татуювання. Охоронці мовчи пропустили його, низько уклонившись. Хлопець зайшов у дивну печеру, стіни якої виблискували золотим сяйвом. Як виявилось, бокові поверхні і стелю відполірували до блиску, в той же час підлога виявилась прозорою. Виникло відчуття, ніби він іде в повітрі, хоча під ногами відчував тверду поверхню. Пройшовши вузьким коридором, потрапив до величезного приміщення, в якому по центру, прямо над кам’яним п’єдесталом висіла у повітрі величезна прозора куля. Оракул видався живою істотою, всередині нього вирувало життя, періодично він випускав на протилежні стіни проміння, а іноді навіть нечіткі розмиті зображення. Навколо кулі стовбичили маги в темно-фіолетових балдахінах, перемовляючись між собою. Найстаріші чарівники постійно намагались розшифрувати вказівки оракула, щоб зрозуміти таємні знаки, та не завжди це вдавалося.

— Доброго дня, Тимуре! Мене звати Ніфонт, – до хлопця шанобливо підійшов один із найстаріших магів, – Вітаю тебе в Колі Магів, адже за правом народження ти є одним із нас, і печера впустила тебе, а Оракул активізувався при твоєму наближенні.

— Вітаю вас, мудрий Ніфонте, – Тимур чув про могутність мага, який весь час вислизав від стражів імператора. За його голову обіцяли велику нагороду, хоча живим він «коштував» набагато більше, – Не думав удостоїтися настільки високої честі познайомитися з великим магом.

Хлопець упав на одне коліно, схиливши голову. Та Ніфонт допоміг йому піднятися.

— Тимуре, це мені потрібно падати ниць перед тобою. Ти не уявляєш свою майбутню велич, про яку повідало загублене пророцтво.

— Мудрий старче, чому від мене хочуть більшого, ніж я можу?

— Пізніше сам дізнаєшся. А зараз просто прийми свою долю та виконай призначення.

— Гаразд. Але навіщо магів минулого до цього часу шукають імператорські війська? Ніфонте, за твоє життя призначена дуже велика нагорода.

— Знаю, юначе. Але якщо я ще живий, то є порох у порохівницях, щоб обходити більшість пасток. На жаль, зараз ми переховуємось в лісах та печерам, щоб повернути магічну силу та повалити владу Чорнокнижника. Під час великого протистояння і битви із загарбниками з Крижаної країни більшу частину магів відкинуло в паралельні виміри, тому нам довелося шукати шляхи повернення додому. Але всі можливі портали переходу виявились надійно перекриті. Чорнокнижник, звісно, постарався на славу. Одного разу його відкинули на північ, та він і там зумів вижити, пообіцявши місцевому володарю золоті гори за допомогу. Зараз підступний чарівник став вічним першим радником при новому імператорі, а фактично керує всією величезною країною. Так, тобі здається, що владу він утримує завдяки міцній армії, але насправді у нього в підпорядкуванні знаходиться незчисленне воїнство нежиті.

— Ніфонте, та навіть мої старші друзі пішли служити в імператорське військо і дуже задоволені службою і платнею.

— Тобі тільки здається платня зависокою. Якщо на кону стоїть твоя безцінна душа, то кілька срібних монет перетворюються у посміховисько. Тимуре, ти помічав у деяких офіцерів татуювання?

— Так, мені сподобалось.

— Хм, ці вояки належать до Чорного Загону Безстрашних. Вони віддали душу Чорнокнижнику, натомість перестали бути людьми. Під час військових дій показують чорну сутність, перетворившись на демонів ночі, які літають на крилатих конях полем бою і збирають кривавий урожай. Їх погляд страшний, а серця наповнені чорною, як смола, пусткою.

— Ніфонте, але в мене нещодавно з’явилось татуювання. Що мені з цим робити?

— Красуня Еленіель виконала моє прохання – передала королівський символ, який зобов’язує тебе стати на герць з загарбниками імперії. Легенда розповідає про обранця, народженого протистояти чорному магу. Але тільки-но у тебе проявилося татуювання, що багаторазово збільшує магічну силу, про твоє існування відразу ж дізнався сам Чорнокнижник. Не звинувачуй Еленіель за такий дар, адже вона таким чином виконала свою місію.

— Я не знаю, як я зможу хоча б подивитися в очі сильному магу, а не те щоб ставати до боротьби. Можливо, я і сміливий, але ж не настільки відчайдушний, щоб не знати, що помру від одного вигляду Чорнокнижника.

— Повір, тебе не так просто вбити. Навіть такому найсильнішому чаклуну не вистачило снаги відстежити твоє місцезнаходження до появи татуювання. Він занадто хитрий суперник, який силою і обманом заволодів світом. На його сліду падіння твоєї родини, яка володіє магічним даром, вищим за його власний. Хоча твій дід втратив здібності, а матуся не може користуватися магією, та в тобі втілилася древня сила предків – дельфійської принцеси і наслідного принца імперії, який умів брати магію з природнього середовища. Чорнокнижник не заспокоїться, поки не знищить тебе, а потім настане черга його безроздільного панування над світом живих і мертвих.