Глава 4

Тимур оглянувся навколо і виявив, що палац живе власним життям, нагадує живий організм – дихає, пульсує, добудовується. Напівпрозорі стіни вкривали тонкі прожилки, якими струмувала блискуча рідина, даючи життя всьому, що росло та існувало в будівлі.

— Ти здогадався? – підморгнула ельфійка, – Тільки магічні істоти і маги можуть бачити, що мій палац – жива істота. Мій будинок живе власним життям, даючи мені прихисток. Він – моя частина, а я – частина його. Мені тут подобається жити і творити, це місце – втілення моїх фантазій.

— Еленіель, звідки взагалі з’явився цей палац? – несподіване питання злетіло з вуст рибалки, – Я ж бачу, як його наповнюють життєві сили. Але як подібне диво змогло з’явитися?

— Гаразд, розповім. Я з ним зустрілася дуже давно, в ті часи, коли ще бігала по лісу маленькою дівчинкою. Граючись, опинилася в густих лісових нетрях, де не бачила виходу. Стрімко насувалася темрява. Я дуже злякалась. Тоді я ще відчувала страх, зараз – майже ні. Я кинулась втікати від темряви, неясні звуки і шурхіт чулися з-під кожного куща. Несподівано перечепилась через корч і стрімголов полетіла у колючі чагарі. Чудова білосніжна сукня – подарунок Королеви ельфів – була безнадійно забруднена і порвана. Стало боляче від образи і розчарування. Я витягнула мереживну хустинку з кишені, щоб витерти гіркі сльози. Як мені було в такому вигляді повертатися додому? Та й чи знайду дорогу назад?

Тимур ніжно пригорнув прекрасну ельфійку, керуючись несвідомим поривом. Він завжди обіймами заспокоював матір або сестер, але цього разу це було щось інше. Він засоромився, але принцеса ніби не помітила його сум’яття, продовжуючи розповідь.

— Враз переді мною опустилася з небес Королева. Дивно бачити серед лісових нетрів прекрасний образ, який здавався таким шокуючим і нереальним. Королева ніжно торкнулася моїх заплаканих щік, провела рукою по волоссю. Мої сльози упали в її долоні. Вона піднесла руки до вуст і щось тихо прошепотіла. Раптом серед нічної пітьми зблиснув вогник, ніби маленьке сонечко. З долонь правительки ельфів злетів метелик, сяючи в темряві блискучими крилами. Королева промовила: «Еленіель, швиденько наздоганяй метелика. Бережи і плекай мій безцінний дар, наповнений чарами і магією. Ти познайомишся з іншим світом, який тільки зароджується, але навчить тебе новому, відкриє неймовірні можливості, допоможе пізнати себе. Метелик – частина тебе. Він хоч і маленький, але сильний та мужній одночасно. Чудеса трапляються навіть тоді, коли їх не чекаєш, а з найважчої ситуації завжди знайдеться вихід. А тепер, люба, біжи і не бійся нічого».

Хлопець заслухався тихої розмови принцеси. Йому вже стало не цікаво спостерігати за буянням природи, яка дихала і розвивалася в такт розповіді. Райські птахи принишкли на деревах, квіти повернули голівки до господині, із-за кущів вийшло величне сімейство оленів, нашорошивши вуха. Тимур вдивлявся в одухотворене обличчя ельфійки, а сам ніби перенісся в часи сивої давнини, коли зароджувалась магія палацу.

Еленіель тим часом продовжувала розповідь, погладжуючи білочку, яка примостилась на її плечі:

— Мені було дуже страшно, але цікавість і підбадьорливі слова Королеви вселили впевненість у собі. Я кинулась бігти за метеликом, намагаючись не поранитись об гострі колючки кущів, але хащі самі розступалися переді мною. Яскравий вогник метелика вказував дорогу, від ніжних крилець сипались сяючі іскри. Ці іскри опускалися на траву, перетворюючись на доріжку, яка мінилась барвами під світлом місяця. Тут метелик зупинився, сівши на листя папороті. Я змогла підібратися поближче, виникло непереможне бажання торкнутися чудасії. Метелик сам порхнув у простягнуті долоні, склав крильця і перетворився на крихітний будиночок.

Від несподіванки я впустила хатинку, яка впавши на землю не розбилася, а навпаки – стала розростатися вшир і вгору. Ось уже переді мною гостинно відкрив двері невеликий будиночок, де я могла знайти прихисток на ніч. Я зовсім перестала боятися. Хіба мені міг нашкодити дар Королеви ельфів, створений з моїх власних сліз? Всередині будинку виявилась тільки одна кімната зі столиком і ліжком. Цього мені було досить, щоб спокійно дочекатися ранку. Без сил опустилася на м’яку перину і заснула сном без сновидінь.

Вранці підійшла до столика, на якому знайшла папір і олівці. Завжди полюбляла малювати, а тут випала така чудова нагода. Захотілось відобразити на папері свою останню пригоду, перетворивши образи у фантастичні дерева, квіти і трави. З-під моєї руки вималювалась казкова поляна з живими деревами, над якими літала дивна птаха з сумними очима. Ще зобразила привітні квіти з личками і гриби в людський зріст. Залишилось прикріпити малюнок на стіну над ліжком, а потім вийти з будинку, щоб підживитися солодкими лісовими ягодами і запити ранковою росою.

Після повернення я зойкнула від несподіванки. Стіна над ліжком розчинилась, поступившись місцем моєму малюнку, який перетворився на реальний фантастичний ліс. Із зачудуванням я пішла до мого намальованого, але живого справжнього світу. З кожним кроком ліс розширювався, ріс, вигравав соковитими барвами. Особливо мене вразили величезні гриби, різнокольорові метелики з візерунками на крилах, птахи з химерними хвостами, співи яких наповнювали простір. Все навкруги жило, дихало, пищало, літало, змінювалось різнобарвним калейдоскопом. Дерева перешіптувались між собою, дивуючись перетворенням. Повернувшись у будинок, вирішила зайнятись малюванням, і знову все повторилось. Також з допомогою паперу, олівців і фарб я розширила свій будинок, перетворивши його на живий палац. Так я знайшла своє призначення – бути художницею, робити світ прекраснішим, лікувати природу, тварин, людей. Я слугую світу, але залишаюсь його частиною. Велика подяка Королеві, яка відчула в мені жилку творчості, допомогла віднайти дім.

У відповідь над головою принцеси простягнулась гілка, що враз покрилася пуп’янками яскраво-жовтих квітів. Мить, і вони луснули, перетворившись у вишукані квіти з п’янким ароматом. Вітерець грався з опадаючими пелюстками, кружляючи їх у повітрі, та на місці зів’ялого квіту розпускалися нові суцвіття.