Глава 3

Заливчастий сміх дівчини продзвенів сонячною галявиною. У серці Тимура розцвіли квіти, наповнюючи тіло безмежною радістю. За спиною залишилось обридле життя, попереду чекав магічний ліс, сповнений таємниць.

— Здивований? Вибач за личину старої цілительки, адже в справжньому образі я б не викликала поваги у місцевого населення.

— Як так сталося? – хлопець не міг докупи зібрати думки. З одного боку – онімів від краси юної діви, з іншого – не знав, як йому діяти в даній ситуації.

— Добре, я тобі зараз усе поясню. Насправді, я ельфійська принцеса Еленіель. Зараз ти можеш згадати розповіді односельців, як ельфи заманюють людей у свій світ, звідки одна дорога – божевілля. Але ти – особливий, а доля твоя вирішена ще до народження.

— Ваша величносте, я простий син рибалки. Ніколи не зустрічався з особами високого походження, тому вибачте – не знаю етикету.

— Називай мене Еленіель. Ці всі титули та звернення на «ви» залишимо для королівських прийомів на яких ти, син рибалки, обов’язково ще побуваєш. Навпаки, це я повинна перед тобою покірно схиляти голову.

— Еленіель – найпрекрасніше ім’я в світі, – хлопцю перехопило подих.

— Дякую, Тимуре, – змахнула пухнатими віями красуня.

Рибалка не знав, що героїчне, але занадто жорстоке майбутнє вже причаїлося за поворотом. Так, він виріс на Східних Островах, де магія каралася законом. Саме сюди звозили чарівників у вигнанні або магів, які втратили вміння користуватися чарами.

— Тимуре, ти – обранець. Пісок часу вже почав відраховувати час до фінального завершення історії людства. Твоя незвичайна доля змінить світ, без твого втручання він втратить надію на виживання. Ти сам усе зрозумієш в майбутньому, а зараз запрошую тебе до свого палацу.

Юнак ошелешено закрутив головою, намагаючись позбутися дивного видіння. Але все відбувалося з ним насправді: і прекрасній ліс, і дивовижна діва з пухнастим волоссям, і правда про майбутнє. Чарівна ельфійка доторкнулась його руки, потягнула за собою. Він не хотів, та і не міг чинити опір супутниці.

— Ласкаво прошу в мій палац, – дівчина махнула рукою в бік будиночка. Мелодійний голос звучав ніби весняне джерело, мінився, дзвенів, переливався барвами на сонці, заворожував гранями.

— Невже це справжній палац? Еленіель, розумію, що кожному своє житло видається палацом, але …

Він не встиг договорити, бо вони підійшли ближче до лісового притулку ельфійки. Перед очима відбувалося справжнє чарівне перетворення – мініатюрний будиночок став перетворюватися в розкішний палац. Будівля обростала візерунками із мармуру і золота, а на її торцях угорі змахнули крилами жахливі химери.

Палац усе збільшувався, займаючи все більшу площу. Ріс угору, обростаючи добудовами, вежами, містками. Ось уже, скільки охоплював погляд, перед ним височіла величезна будівля, вражаюча у величі і ажурності. Але на цьому перетворення не закінчилися. Враз химери ожили, хижо блиснули очима, змахнули хвостами. Аж ось одна з хижачок вільно розправила шкіряні крила, здавалось, зараз шурхне в повітря, але ні, адже вона вважалася стражем палацу, тому без зайвої потреби не покидала пост.

Тимур позадкував у зачудуванні, та здалеку дивитися на дійство виявилося ще більш захопливим. На заміну лісовим нетрям з’явилися впорядковані газони і квітники, нізвідки утворилися фонтани. Якщо повітря згущалося в одному місці, це значило одне – зараз тут утвориться нова будівля.

Поважно походжали вимощеними золотими пластинками доріжками заморські птахи – павичі (яких бачив тільки на малюнках у книгах). Мить – і яскравими віялами розкрилися синьо-зелені хвости.

Над розкішним палацом вдалині побачив засніжені вершини гір, які переливалися на сонці рожевими барвами. Хлопець зупинився в захопленні. Де раніше він міг бачити подібну красу? Хіба уві сні… Тільки у сні він літав птахою з сильними крилами, ширяючи між хмар. У нічних сновидіннях простий син рибалки володів світом у подобі птахи.

Тепер йому хотілося обійти розкішний палац, залишивши позаду блиск золота і дорогоцінних каменів. Дивним чином хлопця манили гори, кликали підкорити неприступні сніжні вершини. Також він чув, що в потаємних гірських ходах день-у-день працюють гноми, які не тільки видобувають цінні руди і стережуть скарби, а і здатні викувати кольчуги, шоломи і гострі мечі.

Минулого року на ярмарці вдалося поговорити з купцем, який продавав бойовий арсенал. Тимур зачудовано зупинився біля блискучої кольчуги з дрібних кілець. Продавець був у доброму гуморі, тому вирішив поспілкуватися з Тимуром, хоча той не мав достатньо грошей для покупки цінного товару. Хлопець поділився мрією – вступити в лави імперських офіцерів, щоб проїхатися верхи на гордому архейському скакуні Столицею Сонця. Він неодноразово уявляв себе у кольчузі з тисяч тонких кілець, у шоломі з чорним плюмажем, довгим списом із наконечником з найміцнішого кардінарія і гострим мечем при боці. Так виглядали офіцери в мирний час, а коли починалися війни - усе змінювалось. При небезпеці кінь розкривав величезні крила кольору ночі, звиваючись у небо чорною блискавицею. Офіцер на такому бойовому коні був невразливим до ворожих стріл чи магічних заклинань. Колись уві сні хлопець побачив себе безстрашним вояком на бойовому коні, який стримував ворожу армію посеред бурі і гуркоту грому.

На такі слова купець тільки посміхнувся в солом’яні вуса. Виявилось, що міцними кольчугами роботи гномів не торгують на Східних Островах. Представлене на розкладці обмундирування призначене для багатих місцевих жителів, які бажають похизуватися перед сусідськими аристократами блискучою амуніцією, яка насправді не витримає бойового хрещення. Імперська армія комплектується досконалими кольчугами – надійними, як п’ять панцирів разом узятих. Але й ціна на них відповідна.

Хлопець замріявся, але із задуми його вивів доторк ельфійки. Принцеса кивком запрошувала до палацу. Тимур здригнувся від несподіванки, повернувшись до реальності від мрій про скарби гномів і службу в імперській армії. Його чекала не тільки чергова порція небачених чудес, а й нове життя та небезпечні пригоди.