Глава 9. Змова

Стрілки годинника показали дванадцяту годину. Алекс лежав на холодному паркеті й бачив солодкий сон. Після зустрічі з Ліаною у своїй уяві по-дитячому заснув. По всьому будинку лунали дивні голоси живих людей, а це було з таємної кімнати, що знаходилася за стіною. Алекс нічого не знав і не підозрював про сьогоднішні збори таємничих гостей, які постійно приходили в нічний час без його дозволу в будинок. За стіною в будинку в сусідній кімнаті розмовляв Бездомний, Чарівник і маленький Карлик. Всі постійно перебували разом і по-різному розважалися, здійснюючи свої гротескні плани. Алекс ніколи не міг подумати і не здогадувався, що в будинку за стіною може оселитися загадкова компанія в дивовижній кімнаті, яка за розміром перевершувала в кілька разів будинок. Справа рук Чарівника. Він з маленької тісної кімнатки за стіною перетворив її на простори для розмов. Володіючи чарівною владою, він завжди так робив, як хотів. З втратою Ліани він не підозрював про їхнє існування.

 З настанням ночі з кімнати відкривався вільний вид нічного неба, а замість стелі знаходилось небесне полотно. Чарівник від нудьги намалював своїм магічним пензлем, що запозичив у невідомого художника, чудову картину нічного небосхилу, урізноманітнивши тимчасове лігво. На підлозі лежало величезне озеро, що дзеркально відображало небесний вид. Там не було розставлених по всіх кутках шкіряних диванів, маленьких стільців, великих шаф, а посередині стояв лише один трон, який був накритий білим шовком, що яскраво сяяв у темряві.

Кумедна трійка, що володіла різними здібностями і великими знаннями магії попри їхню прихованість від людей і обережність від зайвої уваги, ще володіли усім світом та керували часом, і перебігом багатьох подій у світі. Не носили на своїх плечах поганої слави. Одна примха Чарівника змінювала багато подій, і не давала йому нудьгувати. Слова Чародія володіли силою і змінювала різні погані потоки думок на позитивні, спрямовуючи жителів міста в інше, краще русло. У спальному районі міста Києва на тихій вулиці Райдужній житель одного з будинків вигулював вранці домашнього пса. Проходячи біля замаскованого під господарського двірника Чарівника, не звернув на нього уваги й відчув новий, веселий потік думок, що підняв на цілий день настрій. Звичайна діяльність Чарівника допомагає життю простих киян. Він жив за всіх часів існування людства, але про нього мало хто знав. Побачивши їх, жодна людина не могла б подумати і здогадатися про володіння ними величною силою, що виконує бажання. Вони ті самі королі - блазні, розігруючи для всіх клоунаду, урізноманітнюючи світ кольоровими фарбами. Після втрати Алекса вони помітили його сумний погляд і вирішили скласти компанію непомітно для нього. З метою розважити, і відволікти від смутку та допомогти. На той час, вони ще не вирішили своїх подальших дій. Зараз той самий момент, коли зібралися разом для ухвалення рішення і подальшої роботи.

Карлик маленькими кроками цокаючи каблуками оббіг навколо трону. Безхатченко подивився на хитре обличчя, і не зважаючи на дивні вчинки, правою рукою дістав з кишені гілку завдовжки три метри, а з іншої витягнув клубок ниток та гачок. На тростину начепив нитку та гачок. Пожував хліб, змайстрував з нього невелику кульку, і надів її на гачок, закинувши її в озеро. Спорудив для лову риби саморобну вудку. Утримуючи її двома руками тростинку обережно присів на маленький стілець, що з’явився позаду. Прижмурив очі, і тихо сказав:

- Тихіше, я ловлю рибу.

Маленький Карлик поклав вудку і зненацька пробігся по ногах Чарівника, хитро посміхнувся, підстрибнув, замахав руками і приземлився біля тростини та знову посміхнувся. Подивився обережно на всі боки, і побіг ховатися за трон. Не минуло хвилини, що там казати про хвилину, вже за секунду, він вибіг із-за престолу, і знову зробив одне коло біля Чарівника. Зупинившись біля ніг, схопився за голову, і весь світ поплив у запамороченні, але це його не зупинило. Не гаючи часу, Карлик різко підбіг до Волоцюги та стрибнув на плече, вкусив за вухо, і втік. Безхатченко, перекинувшись уперед, уперся лівою рукою в прохолодну воду, що омивала хвилями берег, подивився на спину Карлика, яка зникала за троном, і на його честь він кинув слово:

- Божевільний.

- Це були привиди, я тут ні до чого.

- Я бачив, як ти тікав з місця злочину, і крім тебе тут нікого не було.

- Ні. Я швидкий і непомітний, ти не міг мене побачити, - оббігаючи трон, він слизько сказав.

- Ти некерований. Тобі треба показатися психіатру. Може він тобі допоможе.

- Він стане таким самим, як я, якщо мені доведеться до нього навідатися, і він так само бігатиме навколо свого стільця, а ще муркотітиме, як голодний кіт.

Карлик, стрибаючи на місці й махаючи в повітрі жовтими туфлями перед Чарівником, різко рвонув з місця. Карлик зосередився на ловлі риби, але раптово знову підбіг до Безхатченка і штовхнув у спину, а потім втік.

- Ось коли мої руки зловлять твої пустотливі ноги, що не знають спокою, то тоді я тебе кину в озеро, - лякаючи сказав.

- У цій калюжі ти тільки зможеш втопити мертву жабу, але, ніяк не мене, - усміхнувся та втік.

- Будеш багато казати, я тебе закину на місяць, і ти там сидітимеш, доки не настане ранок, - від почутих слів Карлик посміхнувся, і знову сховався за королівським стільцем.

Чарівник подивився на все, що відбувається, і з хльостом схопив себе за голову, намагаючись заховати побачений сором за своїх колег по роботі, очі прикрив руками, тихо сказав: