Глава 6. Так було задумано

Пляж розтелився домашнім покривалом перед ногами Алекса і Сергія та встиг дати притулок усім охочим киянам для відпочинку на острові в Гідропарку. Багатьом киянам острів став рідною домівкою. Вночі та вдень люди Києва не бажали залишати його територію і тут проводили багато днів. Усі кияни, приходячи на пляж, лягали ближче до води, а де хто прямо завалювався стопами у воду і засмагав до заходу сонця. Не далеко від пляжу у тіні під деревами стояв не великий синій кіоск газованої води. У ньому працювала молоденька буфетниця маленького зросту з короткою стрижкою і великими очима. Здавалося, вода не пахне, але за такого спекотного сонця набула вельми специфічного аромату, який зібрав біля себе велику чергу охочих скуштувати напій. Від черги з відпочивальників по пляжу розліталися на всі боки крики маленького словесного бою за склянку простої газованої води. Ніхто не хотів довго стояти під сонцем і чекати, поки ті, що попереду, в розпалку насолодяться ковтаючи та не поспішаючи холодну воду не відходячи від прилавка. Люди юрмилися біля прилавка і наступали один одному на пальці ніг. Усі хотіли втамувати літню спрагу. Той, хто вже встиг насититися склянкою води, задоволено лежав на березі. Піщане поле відпочивальників було всіяне киянами. Серед них були різні за статусом, віком люди.

Сергій босою ногою ступив на теплі піщинки. Втомленим поглядом окинув боки берегів. Алекс обережно крокуючи по гарячому піску, наздогнав двома кроками свого друга і тихим голосом сказав:

- Не поспішай. Подивися навколо себе, ти бачиш, скільки дівчат ніжиться на сонці?

- Так, бачу, ти маєш рацію, друже.

- У них уся краса на виду. А ми прості хлопці, і це добре, - радісним голосом сказав Алекс.

- І це означає лише одне, уперед, - голосно закричав Сергій.

Він кинув свої речі в бік берега та ближче до води. Сергій не шкодуючи свого голосу з криком полетів до води розмахуючи на всі боки руками. Він відштовхнувся від землі й одним стрибком долетів до середини Дніпра, а там вже руками вперед пірнув у прохолодний потік води. Алекс спокійно підійшов до берега, поставив ноги у воду і побачив перед собою у воді незвичайну рибу, яка пропливала поряд, палаючи яскравим, зеленим світлом. Це була та сама нічна риба, яку всі хочуть побачити. Вони зустрілися поглядами, і він пірнув у річку. Через кілька хвилин купання, хлопці миттєво вийшли з води і уляглися на покривало.

- Подивися навколо, тут так багато чарівних дівчат. У мене душа співає, - сказав Сергій лежачі на покривалі.

- Так. У цьому, напевно, наш сенс життя.

- Ти маєш рацію, мій друже. Знаєш, я дійшов висновку, що обираючи дружину, ми обираємо собі долю.

- Абсолютно вірно. У твоїх словах щира правда.

Після сказаного у Алекса з’явилось питання, на яке він ніколи не звертав уваги:

- Сергію. Як ти розумієш, що дівчина хоче з тобою познайомитися? Як ти бачиш у ній те своє, яке тобі потрібне?

- Як вони, так і ми все відчуваємо серцем. А бажання познайомиться я легко визначаю за її кришталевими очима. Ми повинні їй підходити за почуттями і тільки після цього дівчина окине своїм поглядом давши нам зрозуміти про запрошення поговорити з нею.

- Виходить, вони перші запрошують нас на побачення? Задумливо запитав Алекс.

- У якомусь сенсі так. Вони перші кличуть нас до розмови, а ми вже приймаємо, їх запрошуємо і кличемо на вечірню прогулянку. Все просто. І ще, як би це не звучало, але жінок багато і в кожної свої потреби. Одна потребує захисту, інша - любові, третя - фінансових коштів, четверта - тілесних утіх і так далі.

- Не зупиняйся, продовжуй, мені цікаво, - в очах з'явився блиск.

- Ми звертаємо увагу на те, що нам найбільше необхідно.

- Ти хочеш сказати, - не дав договорити Алексу, - так. Це не ілюзія. Ось маленький приклад. Тобі потрібна шкіряна сумка. Ти йдеш у магазин, на всі боки миготять різні предмети одягу і так далі. Ти йдеш до того моменту, поки не натрапиш на потрібний товар. Ти сам не помітиш того, як твої очі на ньому зупиняться. Так само у дівчат. Без потреби не звернуть на тебе уваги. Вистачає одного погляду, щоб зрозуміти, що їй потрібно.

- Невже в такому маленькому проміжку може ховатися так багато інформації, - з подивом сказав Алекс.

- Абсолютно вірно. Ти починаєш мене розуміти.

- Звісно, без розуміння не можна жити, - радісно відповів Алекс.

- Друже. Поговоримо про те прекрасне, що найбільше радує.

- Добре. Слухай, моя душа вечорами плаче від смутку.

- Розумію тебе. Краще змінимо тему.

- Добре, нас не туди заносить.

- Алекс, ти звернув увагу, коли ми зайшли на пляж, на тих лежачих дівчат?

- Не особливо я когось розглядав, але мигцем перекинув погляд на смагляві спини київських дівчат.

- На що ти звернув увагу?

- На натовп, але найбільше я звернув увагу на більшу частину дівчат.

- Ні. Будь уважнішим, і звертай увагу на те, що тебе найбільше хвилює. Так роблять дівчата. Коли ми з'явилися на горизонті пляжу, на нас всі дивились пильним поглядом. Всі, кому було не лінь підняти голову. Я себе відчув виставковим експонатом в музеї.