Глава 5. Бездомний

На іншому березі померлий кілька хвилин тому Волоцюга вже встиг оговтатись, привести себе до жвавого вигляду і повернутися до гри. Він ішов берегом, щасливо розмахуючи на всі боки руками, купаючись у річці сонячних промінь.

Сьогодні з Алексом сталася незвичайна ситуація підставного вбивства, що зробило з нього жертву. Незнайомці створили гру з особливим сенсом показавши важливість і наслідки однієї помилки. За своєю природою вони були злими гравцями з добрим і повчальним змістом. У кожному їхньому злому жарті був закладений важливий життєвий урок, де створені небезпечні для життя обставини були всього лише повчанням без справжніх наслідків і відповідальності за них. Волоцюзі не важко було поміняти реальність, зупинити час, і почати свою кумедну гру, яка знову розіграла Алекса до втрати свідомості. Він забрав його з реальності в зовсім інший вимір, що знаходився в нашому світі. Там кілька секунд проходили за кілька годин. Усе, що сталося з ним, було насправді тільки в маленькому проміжку часу.

Навколо грало літньою музикою і пливло щасливим життям до і після їхньої зустрічі цікаве літо. У Бродяги були сильні здібності, він міг зачарувати ціле місто і занурити всіх громадян Києва в глибокий сон, на мить забираючи за своїм бажанням у нову подорож обраних за симпатією киян. Він вибирав тих, хто йому найбільше подобався.

Прохолодний вітер розмахував крила радості, посміхався, стрибав на хвилі, відштовхуючись від них, і злітав угору, а потім летів вздовж берега, охолоджуючи пір'ям вологе, спітніле обличчя Бродяги. Хвилі дбайливо лягали на теплий пісок, а незнайомець проходив біля них, нагинався, хапав рукою їх за гребінь та клав на голову. Зупинився біля дерева і подивився вгору. Птахи в небі чинили опір хвалькуватому вітру, що зносив їх убік. Вони махали крилами, але всі старання були марними і по сантиметру він їх відкидав у зовсім протилежний бік. Вони не здавалися ні на секунду. Усі свої сили віддавали борючись із ним за свій належний шлях. Бродяга задумався:

- Ми також боремося за своє щастя і любов.

Що більше вони пручалися, то сильніше він починав дути. Птиці махали крилами, перинки злітали з їхніх крил.

- Жодна праця якою б вона не була, ніколи не залишається марною і порожньою. У нашому світі все завжди винагороджується. Скільки було докладено старань, стільки ми отримуємо винагороди.

Придивившись до дерева, він побачив, як воно показало йому вельми цікаву сцену, розділену на дві частини. З одного боку дерева маленькі листочки бовталися на вітру, а на іншому мертво лежали на гілках. Ніби дерево було розрізане на дві частини. Волоцюга підійшов до нього, щоб не злякати їхніх веселощів, почухав двома пальцями бороду, косими очима подивився на всі боки, а потім кинув погляд на ще веселий з маленькими крапельками листя під деревом зелений кущ. Поруч біля кущика стояла лавка.

- Ось вона радість, а це теплий пісок, співоча річка, і затишна лавка в тіні, - промовив тихим голосом він.

- Сьогодні жодна ластівка не змогла притягти своїм чаклунством наділеної їй від природи холодний дощ, що втамовує спрагу.

Одна ластівка впала на око Бродязі. Її старання процвітали протягом дня. Вона літала з усіх їй даних природою сил торкаючись маленьким животиком гарячої землі обпалюючи собі на м'яке пухнасте пір'я. Вона пролітала над землею більше ста разів. Злітала вгору, опускалася вниз, у польоті перекидалася, перевертаючись з боку на бік, виснажуючи себе. Ластівка намагалася своїм танцем привернути увагу хоч одну маленьку хмаринку. Час плинув, і її не шкодував, а результату не було, сонце, як пекло так і продовжувало палити її втомлені крильця. Вже на сто першому разі вона від знемоги звалилася на швидкості в прохолодну густу траву. У ній не було слабкості, і пташка не відступила від свого. Відпочивши кілька хвилин, ластівка піднялася на свої крихітні ніжки, змахнула крилами, наче орел, і гордо здійнялася вгору, до просторів чистого неба. Зробив ще пару кіл, але нічого не сталося, небо яким було просторим і далекоглядним, таким і залишилося без єдиної на ньому хмаринки. Після важких спроб і посилених старань на її маленькій блискучій голівці синього кольору виступили краплі поту. Вона працювала від самого ранку, намагаючись намалювати на небі чи вдалині обрію контур сірої плямочки. Але в неї нічого не виходило, ластівка могла зупиниться, якби знала про наміри дня. Сьогоднішній день не віщував ніякого дощу. Вона була настільки наївною думаючи про себе те, що дощ може початися за її бажанням. Птах був сліпим і наївним, і це його підвело. Іноді вона вірила в зміну того, що від неї залежить погода. Смирення стало б її порятунком. Не в її силах було володіти такою силою, вона не знала і продовжила польоти над землею.

Волоцюга, спостерігаючи за нею згадав, як одного разу, прогулюючись містом, він побачив одну громадянку, яка, стоячи біля нього, крикнула, глухо притулившись рудим волоссям:

- Боляче дивитися на наївний світ людей.

Він із сумною посмішкою присів на теплу лаву і в цей самий час із неба з найвіддаленішого краю виринула вже в сто десятий раз із того самого місця бідна маленька пташка, незвичайна, невгамовна ластівка. Пташка на великій швидкості підлетіла до дерева, вхопившись за тонку гілку втомленими пазурами зупинилася і в розчаруванні подивилась вниз. Надула перинну одежину і в ній сховала маленьку голівку. Її око спочатку подивилося на бік, і важко зітхнула.

Бродяга, що сидів на лавці, підняв голову, подивився їй в одне перлинне око і через нього побачив маленьку хоробру душу. Розмір тіла за величиною ніяк не впливав на хоробрість. Її безстрашність не залежало від зовнішності та величини тіла. Побачив перед собою людину, яка звернула на неї шанобливу увагу, як вона за одну мить спустилася до нього. Птах обережно сів на чисту руку та подивився на нього одним оком.