Глава 2. Гідропарк

Вийшовши з вагона метро, Сергій і Алекс не поспішаючи пройшлися прохолодною платформою і повільно попрямували до спортмайданчика. Під час руху Алекс поставив своєму другові запитання:

- Ти не боїшся під час знайомства отримати поразку?

- У мене такого немає, я не знаю, що таке поразка, навіть якщо вона є, - з посмішкою сказав він, - моя поразка - це перемога. Навіть програючи я перемагаю. Іноді до мене заглядає тривога, але не більше, немає сенсу хвилюватися, мені від цього краще не стане, і воно нічого не змінить, стане тільки гірше. Напевно, найскладніше - це повірити самому собі, і ніяк не боротися із самим собою витрачаючи багато часу і сил на суперництво із самим собою. Так, час і сили йдуть в нікуди, а результату ніякого.

- Боротьба? Перепитав задумливо Алекс.

- Так, та сама. Я буду нервувати, кричати, як слон, який прийняв дозу морфію, то я витрачу свій час і сили, а результату ніякого. Я кажу про те, що ми робимо багато чого зайвого, і самі про те не замислюємося, і не бачимо.

- А не простіше зробити вибір?

- Як це? Зі здивуванням запитав Алекс.

- Ти розумієш, що чим більше боремося із самим собою, то тим більше витрачаємо енергії в нікуди, і сильно втомлюємося.

- І сам особливо від цього не будеш щасливим, - сказав Алекс.

Їх розмова непомітно вивела з тунелю метро на дорогу, що вела в бік райського місця та через міст, що лежить над Дніпром, який веде до золотої землі відпочинку і спорту. Цю місцевість наші друзі прозвали островом "Перепочинку". Це був справжнісінький острівець у місті, шлях до якого лежав тільки через міст, що виднівся іншого берега Києва. Багато киян там відпочивало на вихідних, і стільки ж хотіло відпочити, але не мало на це змоги через велику кількість роботи, яку доводилося виконувати у вихідні, сидячи в докучливих кольорових стінах. Кожна людина, що живе в місті і за межами в передмісті, хотіла перетнути довгий міст і опинитися на безтурботному острові. Відпочити, відчути смак природи, свободи, а найголовніше дочекатися заходу сонця на піщаному березі, сподіваючись побачити теплий танець ночі з настанням молочної темряви. Коли сонце втомлювалося, і сонливо спускалося на спочинок, як відразу все місто починало готуватися до теплої ночі.

На території острова бувають різні ночі в різні пори року, що малюються на різнокольорових небесних полотнах, дедалі більше дивуючи людські очі, і сам острів. Невідомо чому, але острів незвичайний. Сумна ніч мало кому подобається, а ще гірше без жодної зірки, вона може назавжди втратити свою чарівність, і перетворитися на просту темряву. Без своєї чарівності неба не сяятиме, і образиться, згасне назавжди. З настанням ночі в повній тиші зірки шикуються по всьому небу лініями у вигляді білих лампочок, що горять різними знаками зодіаку. Інколи вони на темному полотні малюють живих риб. Якщо придивитися, то можна побачити, як на нас з посмішкою дивляться зірки. Що ж відбувається на маленькому острівці з Дніпром, що тече вночі? Найчастіше цього ніхто не знає і тільки одиницям пощастило побачити на власні очі в поточному Дніпрі живучих диких риб, що світяться в нічний час зеленим, яскравим вогнем. З настанням темряви вони дають собі волю, випливають на поверхню річки в ту саму мить, коли усі сплять в теплих ліжках, обіймаючи м'яку подушку, і, можливо, дивлячись сон. Риби надзвичайно турбуються за свою безпеку і бережуть себе. У Дніпрі риб такого виду залишилося дуже мало, їм доводиться ховатися від людських очей, перетворюючись вдень на звичайну рибу, яка часто пропливає біля занурених у воду ніг, наслідуючи звичайнісіньку тюльку з сонними очима, і так на них ніхто не звертає уваги. Іноді над ними просто сміються діти, а дорослі не звертають жодної уваги, проходять біля. Ніч для них, як день, а день, як ніч. Гуляють, свистять, стрибають і не знають горя, вони просто живуть. Життя для них одні - веселощі. Вночі, коли їх ніхто не бачить, вони вистрибують на берег острова, витягують свої лускаті тіла й лягають на ще теплий пісок, приймаючи легку засмагу черева, перевертаючись зі спини на живіт, а коли їм набридає приймати місячну засмагу, вони підстрибують, стають на хвіст і доволі віртуозно пірнають назад у прохолодну воду. Буває між ними виникає кумедне змагання - суперництво за лідерство в зграї. Вони грають у гру під назвою:

- Хто далі вистрибне на берег той і стане переможцем і на якийсь час займе місце лідера цілого косяка до ранку.

За день вони багато забувають, це ж риби, вони так живуть багато століть, і їм так подобається, а з настанням нової ночі повторюють все заново, але вже в них з'являється новий переможець, а старий іде в кінець косяка, проводячи там до ранку нічний час. Про них ходять чутки, і мало кому вдавалося з ними побачитися, і пізнати на власні очі риб, що веселяться всю ніч. Одиницям вдавалося мигцем подивитися на них. Щасливчиків обирали тільки самі риби, і перед ними розважалися цілу ніч, влаштовуючи не великий річковий концерт. Були такі, які після зустрічі з ними божеволіли й перетворювалися на божевільних. Чомусь заперечували побачене і не вірили своїм очам. Виступи вражали кольоровими фарбами. Риби володіли неймовірною красою, що піддавала психіку розладу, а люди хотіли ще, але у відповідь нічого не отримували, і зустріч із ними могла відбутися тільки один раз. На другу ніч більше нікого не запрошували. Могли одній людині приділити тільки одну ніч. Були такі глядачі, які від побаченої оголеної ночі на острові, їх була чимала кількість, щасливчики, познайомившись із нею, втрачали голову, а потім відразу йшли до психіатра. На острів чудес була тільки одна дорога - через "Венеціанський міст", під яким завжди тече лютий Дніпро.