Розділ 2.

— Ти точно вирішила лишитися? Це дуже дивно, чесно, — Ліна дивиться на Стефані з-під лоба, закриваючи багажне відділення свого авто.

— Я ж казала, у Києві мені поки нема що робити, а тут за тиждень зустріч художників буде, майстер-класи різні...

Звісно, Стеф бреше. Робить вона це не дуже майстерно, і подруги, очевидно, зовсім не вірять у ці казки. Дівчата просто втомилися вмовляти білявку повернутися додому разом з ними, адже жодні аргументи у цій справі не допомагають. Стефані до кінця не усвідомлює, що саме планує робити у Карпатах, і чи великий сенс матиме її рішення, але й розповісти про дивний голос серед лісу дівчина не може. У будь-якому випадку, вона зможе купити квиток до Києва пізніше, а поки нестримна цікавість всередині Стеф хоче якнайшвидше дістатися витоку струмка і розпитати у того загадкового незнайомця, чому він просив її лишитися.

Подруги обіймаються, Стефані бажає їм щасливої дороги, і, не чекаючи, поки авто зникне за обрієм, біжить в будиночок. Вона вже домовилася з господарем про продовження оренди як мінімум на тиждень, і серйозний, трохи похмурий чоловік навіть зрадів цьому, вперше посміхнувшись тоді. Одразу після почутого він швидким кроком пішов до свого авто і поїхав у бік селища. Здається, все складається добре для Стефані, адже вона переймалася, що будиночок вже орендував хтось інший, і ще погода мала б зіпсуватися, а дівчина не має з собою достатньо теплої куртки. На щастя, сьогодні досить спекотно, як для середини вересня у Карпатах, тому білявка в зручних шортах і футболці з милими квіточками, які сама ж намалювала, біжить до витоку струмка. 

Стефані йде до витоку вже протоптаною доріжкою. Вона посміхається сама собі, бо дух пригод переповнює тіло і ніби трохи підіймає його над землею. Білявка вперше за довгий час відчуває себе сповненою енергії та інтересу до чогось і розуміє, що останні кілька років була трохи відстороненою, ніби не на своєму місці. Мало що цікавило Стеф, вона занурювалась в роботу, заробляла чималі кошти, але робила це машинально, не отримуючи бажаного задоволення. Здається, дівчина тільки на початку шляху до пошуку себе, і, можливо, саме тут, у Карпатах, їй варто пошукати трохи уважніше. 

На галявині біля струмка як завжди безлюдно, тому Стефані зразу ж сідає на скелю над водою й озирається навколо, очікуючи побачити хоч щось новеньке. Таємничий голос пообіцяв учора, що покаже свого власника, тому дівчина чекає, трохи напружуючись. Їй боязно насправді, адже здогадатися, хто стоїть за цими дивними розмовами, Стеф не може. Водночас вона впевнена, що після довгоочікуваної зустрічі залишиться цілою і неушкодженою, тому що, очевидно, якби цей дивак хотів її смерті, не підказував би дорогу додому. Минає кілька хвилин у тиші.

— Вибач що турбую, але ми ніби як домовлялися, — Стефані посміхається, додаючи у свій тон саркастичні нотки, відчуваючи, що їх дивне спілкування має саме такий цікавий стиль.

Знову мовчанка, лиш легкий вітерець лоскоче дівчині носа і нерви. 

— Бігме Боже, та ти справжній засранець! — зітхає Стеф достатньо голосно, після тридцятихвилинного сидіння наодинці з собою.

Вона підіймається, обходить галявину, зазираючи в ліс з надією побачити хоча б якусь тінь, силует, будь-що. Стефані сповнена образою, тому що лишилася тут сама, щоб дізнатися надзвичайно цікаву таємницю, а натомість говорить сама з собою, моментами замислюючись, чи не наснилися їй всі ті події.

— Ти засранець, бо змусив мене лишитися, а тепер водиш за ніс! Чуєш, нормальні люди так не вчиняють! — кричить Стеф хвилин ще через п'ятнадцять. — Ох, чорт, ти ж не людина навіть! Казковий засранець!

Дівчина тупає ногою, ніби це якось допоможе їй вгамувати емоції, але ліс натомість відповідає мовчанням. Думка зателефонувати подругам і попросити їх повернутися за Стефані вже не звучить так безглуздо. Білявка різко повертається в бік стежки, щоб піти до будиночка, і в той же момент разом зі стрімким потоком вітру, в її груди врізається шматок папірця.

— Що за...

Стеф підбирає трохи пожовклий клаптик, з подивом розглядаючи його. Не схоже на сміття. Дівчина, здається, перестає дихати, щойно розгортає папірець і бачить криві букви, виведені невмілим, ніби дитячим почерком. Майже в кожному слові помилка, але суть зрозуміла. Їй справді стає лячно.

"Стефаню, не прихойд на цу галявіну біше, особно уноч. Не шукаі зустречі зо мной. Йдь в село, там Левко. Він усе зна."

— Ну і хто такий цей Левко? — Стеф викидає папірець, і його знову підхоплює потік вітру. — Серйозно, що за розіграш. 

Дівчина знесилено сідає на скелю. Чомусь здається, ніби її справді розігрують, ніби це чийсь дуже злий жарт. Вона так сподівалася відкрити для себе таємницю, що вже кілька днів не дає їй спати. Виявляється, для Стеф влаштували цілий квест, і готовність до пригод пропала разом з усвідомленням перешкод. 

Стефані звикла легко досягати бажаного. Заможні батьки, не зважаючи на складні стосунки з важким підлітком, ніколи не відмовляли у жодній забаганці, оплатили навчання у найкращому виші столиці, допомогли просувати кар'єру фотографа, яку дівчина, зрештою, кинула через кілька місяців, бо фото — це не картини, у них душі значно менше. Стеф, однозначно, не звикла програвати, але й боротися за щось їй не доводилося. Попри все, тут, в Карпатах, дівчина відчуває себе інакше. Вона випрямляється, вдихає гірське повітря на повні груди. 

Тут вона Стефаня — бабусина лялька.

Білявка різко розплющує очі. Вона усвідомлює миттєво: те, що відбувається — не сон, і ніякий не політ фантазії. Серце стискається при згадці про бабусю і її слова про важливість Карпат у житті дівчини. Значить, тут десь ховається таємниця, що має для Стеф надзвичайне значення. Вона не розуміє, звідки подібні висновки беруться в голові, але чітко усвідомлює, що потрібно діяти.

***

На ярмарку в селищі малолюдно, лиш кілька туристів зацікавлено ходять між поодинокими прилавками. Звісно, сьогодні понеділок, село маленьке та не кожному відоме. Поблизу немає розрекламованих туристичних точок, лиш надзвичайно мальовничі гори, невеличкі річки та декілька особливо великих пасовищ з худобою місцевих жителів.