Ворожіння на наречених

.

Снігуроньки замовили величезний торт з морозива, на всіх. А доки він замерзав, хоча з нашим сервісом в «У-Пирятині» всі замовлення виконувались майже миттєво, дівчата вирішили влаштувати гру – новорічне ворожіння.

 —  Гайда надвір! Кидайте за паркан будь-які особисті дрібнички! — командувала Ворожійна Снігуронька від великого Шабаша. — Хто знайде їх і поверне, той наречений!

— А як вони знайдуть нас тут, далеко, звідки вони прийдуть? — вагалася Хтоська Снігуронька.

— Ми їм заспіваємо песеньку, — відповіла Лісова Снігурка-мавка. — Закличне заклинання у всіх громад одна, чи як?

— Слова однакові, мелодії різні, — відповіла з бочки Водяна Снігуронька.

— Співай ти, Снігуронько з Підгірців, ти тут місцева, отже, головна, — промуркотіла Нявка.

— Ой, на судженого нам долею, дівчата во-рожи-и-ли, — затягнув чистий голосок онучки Дідка Морозенка, і до неї одразу приєднався хор ще восьми голосів. — Гребінець та рукавички, за паркани кида-а-а-ли...

Всі гості, прихопивши і мене з собою, вийшли надвір перед ганком шинку. Все подвір’я було занесене снігом. Подивитися, як ми ворожимо, вийшли навіть Одарка та Снігова баба, хоча й не збиралися брати участь у грі.

Змієснігуронька, мружачись на яскравий сніг, ставши спиною до паркану, викинула через голову свої окуляри для польоту, схожі на лижні, із яскраво-синіми скельцями.

Хтоська Снігурка розмахнулася і з криком: "Йоооохо!"  —  зробила кидок через паркан, який зробив би честь будь-якому метальнику диска. Далеко на дорогу полетів її круглий щит. Сподіваюся, якусь автівку чи воза не забив? Чи в тому і був сенс кидка, ТАК вполювати нареченого?

Лісова Снігуронька витончено скинула біло-рожеву в'язану шапочку, заплющила очі,  почала танцювати, щоб не орієнтуватися, у який бік кинути річ, і кинула її через паркан заднього двору, на занесені снігом наші заповідні мисливські угіддя.

Водяна Снігуронька з риб'ячим хвостом і білявим хвилястим волоссям, старанно причесалася, і свідомо кинула в поле, у бік Підгірців, свій гребінець.

Упирятинська Снігуронька з явним жалем відстебнула заморожену чорну троянду, поцілувала її і з таким виглядом, ніби не чекає від нашої витівки нічого доброго, закинула троянду просто на дорогу.

Нявка, Снігуронька Перевертнів, не пошкодувала свою пухнасту хутряну «лапку» — рукавичку з ірбісовим візерунком.

Метелінкова Снігуронька, із веселим вереском змахнула крильцями, злетіла, заклавши круту спіраль над шинком, і літала, літала, нарізала кола над нами, наче реактивна фігуристка, поки з неї десь не впав черевичок. Ані сама, ані ми не помітили — коли й куди він відлетів.

Ворожійна Снігуронька, тричі повернулася навколо себе, і з якимось чаклунським вигуком, жбурнула маленьке овальне люстерко на довгій кістяній ручці. Воно злетіло високо і пропало в небі  —  куди й до кого потрапить – невідомо.

Снігуронька з Підгірців взяла кошика з цукерками і стала обережно по одній кидати їх на поле. І при цьому приказувала:

 —  Хто добро моє знайде, хай до мене принесе! Хто добро моє знайде, хай до мене принесе!..

Всі Снігуроньки повторювали ці слова, а Снігурка з Підгірців тим часом кинула на поле кошик. Всі помахали руками, проводжаючи поглядом кошик. Перетнувши заповідну межу, він одразу щез з очей.

— Чекайте, дівчатка, як так? — схаменулася Лісова Снігуронька. — А наша господарка? Оксамитка ще нічого не кинула!

— Та ні, який наречений, мені не до дурниць,  —  відхрещувалася я.  —  Мені Мирославчика, мого співвласника, поряд вище голови вистачає! — відхрещувалася я. — У мене ж робота, шинок, багато справ… Снігова баба теж нічого не кинула!

— Баба одна не залишиться, у неї ціла громада величезних працьовитих глинолюдів! — заторохкотіли Снігурки. — А ти неодмінно повинна щось кинути, поворожити! Може, нарешті твій Мирослав прокинеться і очі відкриє? Хто справжній суджений, той знайде і прийде, от подивишся!

Вони так наполягали, що я, недовго думаючи, зняла свій новенький пасок у сніжинках і кинула за паркан, аби тільки від мене відчепилися.

Тоді знову всі почали співати, водити хоровод на подвір’ї, а потім пішли до зали, їсти тортик!

У глибині душі в мені ворушилася цікавість, і гризла серце, наче маленький вогнезмій. А раптом Мирослав прийде і принесе мені пасок? А раптом не прийде? Або, матінко рідна, страшно подумати! Раптом прийде не він! З'явиться з моїм паском якийсь ікластий сніговий монстр! Ото весело буде…