Снігуроньки різних громад

.

Першими з'явилися летюча Змієснігуронька та Снігуронька з Пдгірців, бо їй найближче було добиратися. Її завіз Дідок Морознко у аеросанях навпростець, через поле. Сані підлітали, сніг навколо віхрився  —  краса! Вони влетіли просто на задній двір шинку, розвернулися на паркові, і мало не зачепили вогнезміївну з лускою рідкісного льодяно-блакитного кольору, яка саме приземлилася. Вона обурено зашипіла.

— Добре відпочинь, онучко, попереду ялинки! — крикнув Дідок Морозенко, висадив онуку майже на ходу, припаркувати сані він не встиг, одразу розвернувся і помчав додому, буквально перестрибнувши через Змієснігуроньку, як через «лежачого поліцейського». Фух, на щастя, по хребті не зачепив!

— Привіт, подруго, — весело вклонилася їй Снігуронька. — Не забилася?

— Кха-кха, — кашлянула Змієснігуронька і прийняла людське обличчя. Виявилася гарною білявкою з волоссям, майже до землі. Згорнула лускату шкіру, залишившись у зимовій сукні з довгим шлейфом «хвістом».  —  Гей, хазяйко! Мені, будь ласка, швиденько порцію десерту «Холодок» із потрійним ментолом! Все, що вдома з'їла, вже розтануло! Або в мене зараз прокинеться внутрішній вогонь!

— Будь ласочка, приємного апетиту, — я миттю падала їй тацю з білими брилами ментолового кварцу. З хрускотом жуючи каменюки, Змієснігуронька велично увійшла до зали шинку.

 —  Хххха!  —  дихнула вона на найближчу стіну. Та вкрилася розкішними морозними візерунками.  —  Порядок. З прийдешніми святами вас!

— Проходьте, влаштовуйтесь, замовляйте щось смачненьке з дороги! — Я бігцем бігла до хвіртки, бо чула стукіт у двері  —  знак, що вже прибувають нові гості.

З дороги надвір першою зайшла низенька Хтосівська Снігуронька з товстими солом'яно-рудими косами, у костюмі типового вікінга: у шоломі з ріжками, у волохатому плащі, у синьому костюмі та шкіряних чобітках з хутром. В руках замість сумочки вона тримала модний круглий щит зі сніжинкою.

— Незамінна річ у заметіль, — заявила хтоська, поплескавши рукою по щиту. — Рубає снігові вихори на сніжинки!

Випередивши хтоську, до зали пурхнула золотоволоса красуня-мавка, Лісова Снігуронька, в зимовій сукенькі, анітрохи не бентежачись, що бігає по снігу боса.

 —  Вітаю всіх! Хочете, зроблю літо, щоб сонечко пригріло? Жартую, — мавка-снігурка мелодійно засміялася. — Краще б мене хтось навчив робити справжню зиму! У нас лісовиків сніг взимку цінується на вагу золота! Без нього  —  свята не свята!

Тут же, виблискуючи золотими крильцями, під стелею літала малесенька Снігуронька від Метелінків  —  квіткових фей, з крильцями як у метеликів. Вона взяла на себе прикрашання зали і сипала з крилець чарівний золотавий пилок, який виростав по куткам то прикрашеними ялинками, то льодяними скульптурами з кольоровою підсвіткою.

Я проводила гостей до столиків, замовила дівчатам вітальні коктейлі за рахунок закладу, щоб показати, як працюють наші невидимі помічники. Трохи згодом на возі завезли Водяну Снігуроньку у величезній діжці, зверху вкритій шаром льоду, але з прорубаною в центрі ополонкою. Місцева наша Упирятинська Снігуронька — переможниця конкурсу Діва Упир  —  готична бліда красуня у чорній шубці, розшитій срібними сніжинками, приїхала на лижах. Така гламурна, з довгими синіми нігтями з блискучим розписом та замороженою чорною трояндою, приколотою на грудях.

Водяна Снігуронька і Упирівна побажали випити глінтвейну з лимоном, щоб зігрітися, чим мене трошки здивували. Але бажання клієнтів  —  закон!

Веселощі і знайомство йшли на повну, коли пішки прибігла через поле Снігурка від Перевертнів, у білій пухнастій шубці, шапці та рукавичках, але не чисто білих, а з сіро-жовтим леопардовим візерунком снігового барсу. Звали її Нявка.

 —  Няв-няв, дівчатка! Хто тут почав святкувати без мене? З наступаючим звірячим роком!

І останньою на мітлі у сніжному вихорі спустилася на парковку Ворожійна Снігурка від головного Шабашу. У розшитому ритуальними рунами шкіряній сукні до п'ят, з безліччю намист і фенечок, у шкіряному плетеному віночку, прикрашеному кісками, пір'ям і лебедячим пухом.

— Здоровенькі були, сестри! Старе йди геть, нове заходь!  —  проголосила відьмачка і вклонилася усім присутнім. — З прийдешніми святами! — до неї підлетіла чарка з коктейлем.  —  Дякую вашій хаті! Щоб весь рік нам вдалий вийшов!

Усі підхопили її побажання та раділи, що зібралися таким тісним професійним гуртком. Я зайшла на кухню перевірити, як там Одарка. І побачила в куточку, буквально поруч із палаючою грубкою, велику Снігову бабу. Вона сором'язливо вклонилася мені, й продовжувала підкидати дрова, допомагала нашій куховарці.

— Це її глино люди привезли? А я й не бачила, коли встигли зайти, — злякалася я. — Ти чого її до грубки пускаєш? Розтане ж!

— Еге ж, чекайте, господине, — фиркнула Одарка. — Снігуроньки, вони далеко не такі холодні панянки, як багатьом здається. І не тільки морозостійкі, а й жароміцні, вони навіть люблять, щоб було гарячіше! А баба соромиться до зали йти, незвично їй у панському суспільстві, без роботи не може. Тож що я поки що її тут по господарству підучу, а ви з усім своїм гламуром згодом підтягнетесь.

— Гаразд, дивись, Одарко, тільки щоб не розтанула! А я в зал піду, без нагляду неможна цих красунь лишати! Одразу утнуть щось небезпечне! Із замовленнями все гаразд?