Печера людожера

.

Мене кинули на щось м'яке, але при цьому нерівне, з колючками, як шкіра мегаїжака. Як тільки прийшла до тями, то відразу зрозуміла, що я на кухні. Бо тут спекотно, щось тріскотить і булькає, наче на відкритому вогні вариться куліш. Навіть крізь терпкий запах свіжої хвої я відчуваю аромат пряних трав та наваристого бульйону!

Щоб перевірити припущення, я виплуталася з мішка. І виявилося, я лежу на гірці зрізаних ялинових гілок, у напівтемній не надто просторій печері. У стелі була дірка, туди йшла пара від котла і дим. Товста неохайна тітка високого зросту помішувала у казані мідним ополоником. Таким само, як у нас! У мене трохи сльози не навернулися, коли згадалося, як Одарка готує смачний підгірський куліш.

— Не думай тікати! — не оглядаючись, грубим хрипким голосом попередила куховарка. І як вона дізналася, що я прийшла до тями? Почула, як рипить моя шия, що затекла? — Хлопці прогулятися вийшли, а я наглядаю за тобою. Тільки не думай, що мене можна провести! Нюх у мене сильніший за будь-якого з моїх братів! Вмить тебе знайду, наздожену і поверну! То ж, без дурниць, дівко! Зрозуміла? — оркаліха загрозливо потрусила ополоником.

Я зобразила максимальну наївність і закліпала віями, перетравлюючи інформацію. Отже, їх тут ціла банда оркалів. Мабуть, всі людожери! І усі якимось боком рідня Коморчина? Гарненько встряла Оксамита, нічого не скажеш! Якщо оркаль хоче захопити наш шинок, то ця тітка, мабуть, його куховарка? Це його сестра, знайома, чи…?

— Якщо не знаєш, куди тікати, то краще в теплі посидіти, — безтурботно відповіла я.  — Можна запитання? Навіть два! Як вас називати і де ми знаходимося? Я дуже цікава від природи, і заздалегідь попереджаю, що довго мовчати не зможу!

— Варварою мене звати. А щодо розмови я не проти. Нудно одній! Ти, дівко, затям одразу. Варити нам тебе на вечерю доведеться лише у крайньому випадку. Якщо дуже припече. Є про тебе інші думки у мого молодшого братика Коморчина. Заміж за нього виходь, то й по всьому!

Я так і завмерла з витріщеними очима, відкривши рота. Ось це поворот! Завжди мріяла про романтичну пропозицію руки та серця! А тут вся романтика очевидна! Природа, викрадення нареченої, весільна вечеря! Навіть персональна сваха, вона ж кухарка-людожерка на півставки! Ну, кому, скажіть, ще так щастить? Та я просто сама собі заздрю!

— Ти зараз не відмовляйся, поміркуй трошки, — кухарка розбила дрова на вуглини, зменшила вогонь, накрила варево кришкою і обернулася до мене. У неї виявилися такі ж товсті щоки, червоні від вогню, і маленькі очі, як у Коморчина. Рідня! — Братик мій, відверто скажемо, чолов’яга непоказний. Лисий, проте розумний! Але йому потрібний твій посаг — половина «У-Пирятина». От і зважай, що приємніше — одружитися з господарем «У-Пирятина», чи померти у молоді роки, га? Якщо Коморчин тобі н едо вподоби аж зовсім, ваш шлюб може буде чисто діловим, без жодних дурниць! Ну як? Згода?

Мою гримасу відрази Варвара прийняла за глибокі роздуми. Насправді я кривилася, бо до цієї пори уявляла собі заміжжя за співвласником шинку трохи інакше! Точніше, я інакше уявляла нареченого. Коморчин навіть для фіктивного шлюбу не годиться. По-перше, він оркаль людожер... Ні, це по-друге... Але, чорт забирай, я ж кохаю Мирослава! Як я можу вийти за іншого, навіть рятуючи своє життя?

Гай-гай, що це мене накрило? Звідки раптом виникло це розуміння з різкістю гострого ножа? Мабуть, десь головою вдарилася, і не пам'ятаю! Чи вибір між киплячим казаном і шлюбним контрактом мене так підштовхнув? У будь-якому випадку, викид адреналіну сприяв ясності мозку.

Поміркувала я ще трохи і зрозуміла, що мій співвласник — надутий самозакоханий індик, чарівник, сексист і взагалі рідкісна сволота! Але у скрутний час він постійно допомагав мені, іноді навіть не лаючись. Рятував мені життя! Він розумник, талановитий чарівник, завжди ввічливий з помічниками, іноді навіть вміє жартувати… І ще! Він чорнявий високий красунчик, і одразу впав ені в око при першому знайомстві!

Овва! Це що, я стільки позитивних рис у Мирославі за хвилину знайшла? Так не піде, треба терміново врівноважити мінусами! Він нерішучий, зверхній, нещирий сноб, холоднокровний, наче змій! І такий самий хитрий. А ще — зануда! Якщо при цьому я вважаю, що жити без нього не можу, це досить дивно. Може, в мене розвинувся «шинковий синдром»? Адже я майже не бачу інших молодиків і…

Ой, не бреши, Оксамитко! Скільки шикарних чоловіків у нашому шинку перебувало, згадай! І багато хто залицявся! А дехто був навіть симпатичний. І танцювала з ними, і сміялася і балакала від щирого серця, і розплутували разом таке! Варто було тільки тобі оком змигнути!.. Чого ж не моргала? Безперечно вибір у чарівному шинку кращий, ніж на курсі вишу, на сайті знайомств або на танцях у Підгірцях. Чому не поспішала? Бо вважала, що ось він — наречений, під боком, завжди поруч, коли дозріє, буде твоїм! Нікого іншого за ним не бачила!

— То що, дівко, надумала? Добром під вінець підеш, чи силоміць тягти? — повернула мене у страшну реальність Варвара. — Я півроку ні про що інше не чую, тільки той клятий шинок на думці у Коморчина! Насамперед, звісно, треба зняти прокляття. Бо  я туди ані ногою! Ще не вистачало! Тільки в чисте місце піду. Мені зайвих нещасть не треба!

— Прокляття? Ви кажете, пані Варваро, що «У-Пирятин» проклятий? Ким? Вашим братом?

— А ти гадала, дурепа, у вас все йде не в тин, не у ворота, досвіду обмаль? І завжди з клієнтами щось трапляється просто так? Прокляття це. Складне, дороге. Терміном на рік. Якщо не зняти раніше. Ви що, і не помітили? Ото дурні діти!