ПІКНІК ДЛЯ ЛЮДОЖЕРІВ

.

Це сталося у п’ятницю тринадцятого. Спочатку мені знову наснилося жахіття.

Оглушливий громовий удар! Тріск, наче шинок розколюється навпіл! Це вдарила в дах гілляста синя блискавка. Там у нас флюгер, і Мирослав спостерігає за вітром і робить свої чарівницькі досліди. Але цієї жахливої грозової ночі у шинка інший господар! Сивий дядько, теж чарівник, холоднокровно дивиться на розсердженого, палаючого погрозами негідника у чорному плащі. Червонощока пика оркаля так пашить образою і гнівом, що, здається, від неї можна сірники підпалювати. Це видно навіть у напівтемному шинку.

— Усім на світі, Коморчине, у тому числі й мені, буде значно безпечніше без такого «друга» під боком, як ти! Вихід прямо! Хвіртка відчиняється автоматично. Сподіваюся, світла тобі вистачить, щоб не впасти на сходах ганку?

— Ви також уважно дивіться під ноги, пане Осичко! Як би вам не зірватися зі своєї вершини, як би не зірватися… Ото, шкода буде!.. Заповіт вже склали?

 — Не сумнівайся. Я подбаю, щоб і після моєї смерті навіть духу твого не було в радіусі десяти кілометрів від цього шинку! Геть! — пан Осичко владно змахнув рукою.

 — Ох, ви пошкодуєте! Запам'ятайте моє слово! Недовго вам лишилося! Все одно я влаштую тут все по-моєму! Прийде час… — зловісно кинув Коморчин і двері зачинилися за ним.

Власник шинка Осчико, з досадою клацає пальцями і нервово ходить по залі. Потім їде за стійку, дістає якісь документи і вносить зміни, підписує одразу три копії. Це його заповіт. Знову пекельна гроза. Блискавка ніби вдарила у подвір’я, там щось горить! Власник шинка вибігає надвір, перечіпляється на сходах, втрачає рівновагу і…

У цей момент знову у небі блимає і близько гримить. Я бачу, крім тіла, що лежить на сходах, дивну тінь збоку. Вона нібито потирає руки і хихотить, а потім щось бурмоче. Шепіт, як шум далекого прибою, сповнює весь шинок і розповзається по верхнім поверхам будинку. Світ неба зливається у майже безперервне мерехтіння. Гуркіт громовиць змінює тупіт копит. Примарні коні-скелети скачуть понад дахом шинку «У-пирятин». Химерні вершники свистять, гучніше за вітер. Дехто попереду, дуже схожий на мера Упирятина пана Басаврюка, сурмить у мисливський ріг. Всі звуки і тіні линуть вихором до наших мисливських угідь, несуться понад полем і лісом по небу у бік Підгірців і зникають серед блискавок…

* * *

Я з жахом прокинулася і підскочила на ліжку. Ні, за вікном все тихо. Це лише марення. Точніше, видіння. Згадала! Я вже бачила цю суперечку якось уві сні. Коли дядечко звільняв Коморчина! Але сьогодні мені показали наступну «серію», смерть попереднього власника. Ой, лишенько, недобрий знак! Сьогодні ж п’ятниця тринадцяте, можливо, нам загрожує велика небезпека і всесвітнє око в астралі мене попереджає? Чи просто я забагато з’їла вчора за вечерю тортика з вершками, га? Ото і сниться щось таке бурхливе? Глюк і глюкоза недаремно з одного кореню!

Щоб не було, сьогодні я від шинка ані ногою. Гуляти не піду, буду розсудлива і обережна. І всіх попередити треба… А з Мирославом непогано б порадитися, щодо чарів. Якщо видіння будо віще, я справді бачила, як стався той «нещасний випадок» з дядечком!  Схоже, Коморчин, йдучи, якось закляв сходинку шинку. Швидка смерть наздогнала господаря, але він встиг вписати попередження для нас в свій заповіт! А що то за чудовиська на конях полювали навколо шинку тієї ночі? Може, відчули тут злодійський вчинок, а може полювали на душу, що відлетіла? Так-так, схоже на правду. Наш мер повинен бути в курсі всіх надприродних справ, тому без нього Упирятина навіть душа не відлетить!

Здається, Мирослав казав, що у дядечка був незвичайно високий генератор сил? Такий чарівник точно не помер би від простого падіння! Але, як оркаль, навіть не чарівник, зумів навести закляття на чарівника, та ще й смертельне! Наш шинок, нібито, завжди добре захищений… А, все забуваю, що Коморчин тут працював, і знав усі сторожові закляття. Він обійшов їх, майстерно, треба визнати. Але чому нам повідомили, що було слідство, і підтвердився нещасний випадок? Невже не ясно, що з дядьковою смертю не все так просто?! Це навіть детектив одразу зрозумів! Невже нічого не виявили? Заклята сходинка розрядилася так, що й сліду не залишилося?

Та що гадати, треба спитати спеціаліста. З якими таємницями ми тільки не стикалися за останні місяці, а смерть рідного дядька розслідувати навіть не намагалися. Руки не дійшли! Ганьба! Втім, це мені дядько Осичко рідний, а Мирославу – ні. Можливо, через те чарівникові байдужа його доля? Ні, не схоже. Мирослав знав дядька за життя, на відміну від мене. Він йому навіть рідніший, бо в них спільне магічне покликання А я хто? Чужинка, нічого не бачила, не знаю, не розумію. Але у мене дуже високий рівень цікавості, це точно! І харизми… Одразу, тільки сонце зійде, розпитаю Мирослава про подробиці тієї ночі. Щоб там не було, дістануся до правди!

Трохи заспокоївшись, я знову лягла, але вже не могла заснути. Тривожне передчуття точило мене. Мені то вчувалися десь настирливі краплі води, то годинник надто голосно цокав, то серце стукало. Нарешті, настав ранок. Але поговорити я ні з ким не встигла. Одразу привезли замовлення пана Хмари і Одарки – поповнення для льоху. Довелося працювати.

Я допомагала панові Хмарі приймати товар. Більше з цікавості крутилася поряд, бо домовикові допомога не потрібна. Але Одарка завжди розпоряджалася, куди що покласти. Сьогодні Одарки не було, ще не прийшла. І я стежила, щоби все складали, як треба, де нам звично брати продукти.