Переслідування і капкан

.

 — Красуня Марія? — мене ніби щось штовхнуло зсередини. Так не хотілося вірити, що прокурор мав рацію, його донька підсипала отруту майбутній мачусі. А заразом і мені, і Мирославу! Оце Бліда Моль! На вигляд така тихенька!

Проте Ничипір Де-Чогось вважав інакше. Пані Марія справді упириця, а ось прийомна дочка прокурора — ні. Вона бліда, наче примара, але не кровопій. Хто ж тоді?

— Якщо всі зберуться у залі і шинок буде надійно оточений харчовою поліцією, я повідомлю вам свої висновки про розслідування злочину! — у найкращих традиціях детектива заявив Де-Чогось.

Блондинка експертка зневажливо хмикнула, її чорновусий напарник виявив інтерес до справи та допоміг усе організувати. Кухню і коридор закрили намертво, панові Хмарі наказали зібрати всіх невидимок під свою відповідальність. Гості знову розсілися за столики, навіть жертви, які були ще дуже слабкі та погано розуміли, що відбувається. Альчик горнувся до батьків і поводився дуже тихо. Тільки кровопій детектив стояв у центрі й проголошував палку промову.

— По-перше, я офіційно заявляю, що за особливостей сервісу «У-Пирятина» отрута аж ніяк не могла потрапити до зали з кухні! Домовик пан Хмара відповідає за своїх помічників! Крім того, не можна знати, до якої страви додати інсолеум, якщо не бачити за столом гірськотролів! Це знімає всілякі підозри з куховарки Одарки. Вам варто перед нею вибачитись, дорогенькі експерти! Щодо співвласників «У-Пирятина», вони мали повну можливість отруїти власні тарілки. Але, погодьтеся, це таки не злочин! Технічно здійснити цю провокацію (я схильний думати, що метою був гучний скандал, а не вбивства) могли лише троє. Ви мали рацію, пані Тимарко! — кровопій галантно вклонився огрядній скандалістці.  — Сумно визнавати, але це расовий злочин! Звичайні люди, чарівники, гірськотролі, лісовики, привиди, хтосі не могли невидимками розгулювати по залі та сипати отруту в тарілки непомітно для домовика та його помічників! Це можуть тільки упирі!

 — Аааа! Я ж казала! Я ж казала! — пані Тимарко наставила товстого пальця, що тремтів, на детектива. — Сам зізнався? Кровопій! А ще прикидався порядним! Усі ви такі!

— Саме так, пані, — не сперечався Де-Чогось. — Я лише один із трьох підозрюваних!

 — О Боже! Тут повно кровопивць! Хто? Хто? Де? — пані Тимарко крутилася, наче втратила власну тінь. Експертка зневажливо посміхнулася, не вірячи у ефектні викриття.

— Він має рацію, — слабким голосом простогнала Марія.  — Упевнена, я вижила тільки тому, що мій імунітет проти отрут вищий, ніж у простої людини. Але невже ви справді вважаєте, що я могла сама заради алібі піти на такі муки? Ризикувати вмерти? Навіщо мені це?

— Якби іншою жертвою за вашим столиком став пан прокурор, я саме так би і подумав. Не ображайтеся, пані Маріє, але це логічно!  — вибачився детектив Де-Чогось.

 — Але чому? Чим я заслужила на такі чорні підозри? Я сама мало не вмерла!

— О, так, але якщо така красуня як ви, виходить заміж за багатого й досить непоказного пана… Пробачте вже за відвертість! Я кажу те, що бачу. Це дуже підозріло. Погодьтеся, не я один запідозрив розрахунок. Чи не так, панночко?

Бліда Моль напружено кивнула, не зводячи очей на детектива. Її батько, точніше, вітчим, нервово кусав губи, слухаючи Ничипора. Вони зустрілися поглядами і... прокурор зник!

 — Що таке? Ані руш! Зала оточена!  — обурилася блондинка експертка. — Куди він подівся?

 — Потім поясню!  — кровопій детектив кинувся до Мирослава. — На вашому полі тече річка Підгірка? Зробіть, щоб вона розлилася та оточила весь шинок! Йому не перетнути воду, що біжить!

— Спробую, але думаєте, я встигну? Мені треба скоріше на подвір’я! Дозвольте? — Мирослав кинувся до виходи, посунувши експертів з поліції. І вже звідти вигукнув, що довго не протримає кільце води.

— Хоча б година! Цього досить! Пане домовику, прошу зі мною, мені потрібний свідок! — Де-Чогось кликав пана Хмару, о домовик міг переноситися у просторі, але тут я майже з упирячою швидкістю кинулася до них.

 — Я з вами! — Детектив Ничипір простягнув мені руку, сказав, щоб трималася дуже міцно… І у мене запаморочилося у голові! Він попередив, що це небезпечно для звичайних людей, та я не слухала.

Нас ніби закрутило смерчем. Насправді, ми летіли крізь простір, намотуючи густу спіраль, щоб не пропустити втікача, де б він не був. Прокуророві знадобився час, щоб зламати заповідну межу на поле, а ми пройшли без затримки. Я нічого не бачила, не встигала розглянути, тільки почула крик: «Ось він!»

Овва, Мирослав постарався! Через поле струменіла річка Підгірка. Не річка, а тоненький струмок. Горобець переступить! Але прокурор, який виявився упирем, тупцював на березі, не в змозі переступити водяну петлю. Струмок розлився, оперезавши територію шинку. Злочинець опинився у капкані! Де-Чогось наздогнав його і навів на втікача пістолет.

 — Гра програна! Запевняю вас, я встигну натиснути на курок, тож не сіпайтеся!

— Я не маю наміру тікати, — глухо запевнив прокурор.  — Мені нема куди бігти! Марія, моя люба Марія ледь не померла! Вона приховувала, що родом з природжених кровопіїв, як ви, а не з вигодованих мертвою кров'ю, як я. І я не розрахував дозу! О, моя бідна Маріє! Ніколи не пробачу собі! А якби з нею трапилося щось страшне?