Надзвуковий перець

.

— Оксамито, ви згадали ім'я Коморчина, — почав детектив. — Сподіваюся, ви не про того навіженого оркаля, що раніше працював тут? Я так і подумав. Останні кілька місяців це ім'я спливає у різних злочинних колах, але завжди пов'язане з їжею! Не тільки з отруєннями, нещодавно була крадіжка великої партії свіжого китового м'яса. Потім напад на фургон повний замовлень для вашого шинку. «Бездонне Черево» скаржиться на злам мережі та «сторонню присутність», як вони сказали. Усі ненажери і ласуни на нервах. Бояться закриття вашого шинку! Нещодавно ціла зграя розбійників і хтось добровільно здалися в поліцію Упирятина і розповідали дивні речі! Що я кажу, усі справи дуже дивні. І якщо покопати, у них часто фігурував Коморчин. Своєї пристрасті до їжі та складних зв'язків із шинком «У-Пирятин» приховати не міг. Тож сьогодні я тут не зовсім випадково. Вирішив роздивитися на місці. І вчасно!

 — Китове м'ясо?  — здивувався домовик. — Ми нещодавно замовляли цілого кита, готуємося до рибного дня! Декілька замовлень затрималися, я підозрював конкурентів, а це витівки Коморчина! Пане детективе, сподіваюся, ви можете його зловити, цього капосника?

— Пане Де-Чогось, — втрутилася я. — Як гадаєте, нам викликати свого адвоката?

— Так й ні, — відповів кровопій обом.  — Сподіваюся, без адвоката обійдемося. А щодо Коморчина, я дуже намагався влаштувати йому пастку, витратив це цілий місяць! Але марно, оркаль хитрий, він вислизав з усіх моїх капканів, і тримається подалі від місць злочинів своїх агентів.

— Потрапить він мені до рук, зварю падлюку, чи засмажу!  — похмуро пообіцяла Одарка.

— Не кажіть такого перед експертами!  — попередив Де-Чогось.  — Це не жарти! Вас визнають спільницею людожера! Адже Коморчин — людожер. Мабуть, це досі мало хто знав з тих, хто працював на нього, але незабаром таємниця розкриється. Йому потрібен ваш шинок для темних справ.

— Та ми знаємо цього людожера! — легковажно відповіла я, дуже здивувавши детектива. — Він працював шинкарем дядечка Осичка. Звільнений саме через свої оркальські погляди на їжу. Дядечко його вчасно розкусив, він наймався до нас, але дядько встиг попередити нас через заповіт. Тому Коморчин тримає образу і шкодить нам. Все дуже просто!

— Так справді… Вибачте, панно Оксамито, ви впевнені, що смерть вашого дядечка — нещасний випадок?  — примружився кровопій детектив. — Слідство, знаєте, іноді теж помиляється. Але зараз не про нього.

 — Згодна. Допустимо, замовник Коморчин. Але виконавець десь тут, близько!

— Його ми й маємо знайти, — погодилися всі. — Щоби зняти підозри з себе!

— Тож у нас кілька жертв, — почав кровопій. Ми з Альчиком уважно слухали, відкривши роти. — Красуня Марія, гірськотроль Фанфін, батько Альчика прийняли отруту. Ще у кількох тарілках отрута була, але з'їсти її не встигли. Якщо я виключаю участь господарів шинку, куховарки та невидимих помічників — що так і проситься, як найлегша версія, то маю дві великі проблеми. Як непомітно підсипати отруту багатьом у залі? Якщо, звісно, це зробив не Альчик. І як зробити отруту і себе непомітною для ничок і нишпорок, бо невидимки бачать невидимок!

— Я сам сушу над цим голову, — зітхнув пан Хмара. — Ми бачимо сторонніх невидимок. Нікого не було! І, зрозуміло, мої помічники не подали б отруєну страву!

— Ще одна дивина: отрута тільки у народних стравах і підсипана саме у залі! Не можна вибрати спеціальну отруту для гірськотролів, якщо не бачив, хто саме замовив те пиво та курку!

 — Одарка, розумієш? Ти невинна! Тебе не було у залі!  — зраділа я. — А приятелі Фанфіна ризикували так само, як і він, бо глечик там один. Жертв могло бути набагато більше!

— Доводиться подякувати пані Тимарко, — неохоче визнав пан Хмара. — У тому, що вона зчинила галас, був позитивний момент. Багато хто не встиг покуштувати свій обід!

— Так, — кивнув кровопій. — Проте, я не виключаю, що гучний скандал і удар по репутації були метою Коморчина. Ваш шинок міг надовго закритися. Якщо він найняв пані Тимарко, то Альчик має рацію, вона сама пофарбувала свій борщ, не знаючи, що «заряджені» багато столиків, а не тільки вона. Це можливо. Але інших наша огрядна тіточка точно не труїла! Тетродотоксин, кураре, ціанід, інсолеум, диявольський гриб! Широкий розмах у вашого отруйника, однак! Як він встиг все провернути однією рукою?

— Ви думаєте, у нас у залі ціла зграя отруйників?  — вжахнулася я.  — Але як? Хто?

— На жаль, у мене лише одна версія, — детектив насупився. — Той, кого найняв людожер, не може ставати невидимкою. Проте вміє дуже швидко рухатися. Швидше, ніж бачить око. Так швидко, що навіть нички та нишпорки не встигли його помітити!

— Вибачте, пане Де-Чогось, це упиряче вміння! — похмуро зауважив пан Хмара.

 — І я про те ж! Проведемо невеликий експеримент? Очей з мене не спускайте! — кровопій детектив відкинувся на стільці і налив собі склянку холодного квасу. Ми всі дуже пильно дивилися на нього. І раптом у нього в пальцях з'явилася повна ложечка чорного перцю! — Одарко, будь ласка, перевірте, де на кухні насипаний перець?

 — Овва, усюди!  — заголосила куховарка. — Під дверима льоху, і на столі, і в порожній чашці! І у раковині, і на плиті! Сподіваюся, добродію, ви не сипали перець у їжу?

 — Як можна! Пане Хмаро, ви помітили моє переміщення? Ви добре дивилися?