Підозрілий борщ

.

— Пошук протиотрут я довіряю вам, пане Мирославе. Візьміть мій саквояж, двох експертів та надайте допомогу постраждалим. Я опитаю свідків, — повідомив детектив.

 — Але чарівник теж підозрюваний!  — заперечували експерти.

 Кровопія це не збентежило:

— То й що? Якщо комусь стане гірше, ваші підозри отримають підкріплення, та й годі!

Мирослав кисло подякував за довіру і приводив до тями отруєних. Це виявилося непросто. Глибока непритомність, бліда шкіра, слабкий пульс… доза була «на межі».

— Панно Оксамито, пане шинкарю, тримайтеся ближче до мене, щоб не посилювати підозри. Пані, не плачте! Головне, ваш син не постраждав. Альчику, хочеш бути детективом і знайти лиходія? Для початку мені потрібна чесна відповідь. Ти кинув грибний порох тітці у борщик? Ні? Точно ні? Чесно-чесно? Гаразд, колего, що ви бачили підозрілого?

 — Що тітка дуже зла! — гірськотрольченя перестало схлипувати. — Вона одразу була зла, коли прийшла! І нічого не їла! Вона сама пофарбувала борщ і отруїла татуся! І іншу пані!

— Не робіть поспішних висновків, колего. Запитаємо свідків. Тільки ти мовчи, Альчику! Спостерігай, все помічай, як справжній детектив, але опитування проведу я. Домовились?

Альчик мовчки кивнув, уже прийнявши правила гри. Матуся охоче відпустила малого з нами.

— Що ви можете повідомити по справі, пане прокуроре? Чи підозрюєте свою дочку у спробі отруїти майбутню мачуху? Чи об'єктом таки були ви? Чи це випадковість?

— Тепер навіть не знаю, — буркнув пан прокурор. — Якщо так багато тетродотоксину у залі, можливо, отрута на нашому столику — випадковість, жереб. Особисто я підозрюю куховарку!

 — Як вам не соромно!  — обурилася я. — Одарка — найкраща куховарка у світі, а ви!.. Швидше я повірю, що ваша мила донечка хотіла отруїти вас! Але навіщо? Який мотив?

— Мотив якраз у неї є, — прокурор задумливо пригладив борідку, косо поглянувши на бліду дочку.

 — Тато! Що ви таке кажете? Я? — Бліда Моль спалахнула і знову різко зблідла. Її начебто заморозили. Вона сиділа мовчки, дуже пряма й пускала сльози.

— Я би промовчав, доню, але життя Марії у небезпеці! Я змушений визнати, що моя падчерка мала мотив бажати зла молодій мачусі або мені. У тому числі, через спадщину.

— Чи велика ваша спадщина?  — поцікавився Де-Чогось.  — Ого! Але, я розумію, ваша падчерка не знала, що ви щойно узаконили стосунки із новою дружиною? Це їхнє перше знайомство? У такому разі, навіщо носити у кишені отруту? А, якщо для себе..? Панно, чи можна назвати ваш стан настільки пригніченим, що ви готові були вбити себе?

— Мене зовсім не цікавить частка спадщини! — вигукнула Бліда Моль. — Це не ознака депресії, і отрути в мене не було. Хоча я бачила, тато в останні дні дивно поводиться, він сильно нервував. Я думала, це по роботі. Він мені нічого не говорив про весілля! Хіба що, про моє власне весілля. Натякнув, що вже час!

— Так, я вважаю, саме час донечці розпочати нове життя, розвіятися! У неї є шанувальник, на жаль, не багатий, але непоганий хлопець. Не можна всю молодість просидіти в жалобі! — підхопив прокурор.

— Як давно померла ваша дружина? Від недокрів'я? Хм, цікаво. Це могло бути повільне отруєння? Так-так, дуже цікаво, — детектив похитав головою.  — Наскільки я розумію, цей маленький сімейний секрет ви бажаєте зберегти? Так, головне, що я знаю. Повернемося до першого випадку. Пані Тимарко, ви замовили зелений борщик по-сільському, печену картоплю з м'ясом, шинку, салат і келих домашнього червоного вина? То чому ж нічого не їли?

 — Я не встигла!  — обурено заявила огрядна пані Тимарко.  — Коли мені принесли борщ, я тільки заправила його вершками, і він став яскраво-червоним! Я думала, що це від кислоти. Але тут борщ посинів!

— Це неподобство, згоден. Але чому ви одразу не покликали шинкаря? — спитав детектив.

— Мене відволікла огидна дитина! Оце трольченя! Він стягнув шматок хліба! Потім знепритомніла пані в червоному і…

 — Все ясно. Дозвольте подивитись вашу сумочку? Нічого підозрілого, дякую. Але це й не дивно, — кровопій вклонився скандалістці і непомітно підморгнув Альчику, який виліз з-під столу. Малюк ніби сховався туди від горластої тітки, насправді він шукав доказів.

— Нічого, — розчаровано похитало головою гірськотрольченя. — Темних крихт немає. Ніде. Але в неї одні оборки! Скільки там може бути кишень! Я їй не вірю, колего!

— Можливо, ти маєш рацію, але у нас немає доказів. Продовжимо збирати факти.

Гірськотролі, пирхаючи і гарчачи, з лайкою через слово навперейми доводили, що нічого не бачили. Пиво купили спільне, але випити встиг лише Фанфін. Вони жерли м'ясо і обидва не встигли сьорбнути з глека!

— Одне запитання, чому ви замовили сільське пиво, а чи не гірський чи лісовий ель?

— Так ми того… Фанфін, холера йому в бік, сказав, воно дешевше, але гарне! Фазан обскубаний! Гірський ель крутіший, самі знаєте, але яку ціну за нього запросили б! ми спробували… — гірськотролі знову почали сваритися. Кровопій і ми швиденько втекли.

Схоже, Де-Чогось зовсім не розглядав версію експертки, що ми з Мирославом намагалися отруїти один одного, а собі отруту підсипали для алібі. Він поводився з нами, як зі своєю командою. І ми пішли на кухню, розпитати Одарку.