Сюрприз Солодкоїжки

.

Точно за кожним нашим кроком у шинку стежать! Як тільки ми підтвердили замовлення глинолюдам на суботу, у мережі випливло відео Солодкоїжки. Манірна гламурна фіфа з напівдовгим малиновим волоссям, темно-вишневими губами та нігтями співчутливо зичила нам удачі у безнадійній справі.

— Враховуючи хитке положення «У-Пирятина», і брак клієнтів, можна зрозуміти їхній відчайдушний крок. Але, погодитися, мої солоденькі, відкрити двері глинолюдам! Це трішечки занадто навіть для безнадійних оптимістів та авантюристів. Я постараюся особисто простежити і повідомити всіх, що там вийде з цієї шаленої витівки!

О, то критикиня заздалегідь впевнена, що нічого доброго у нас не вийде. Але, називаючи себе незалежною журналісткою і безкорисливою обожнювачкою смачненького (особливо смажених фактів!) вона обіцяла засунути свій цікавий ніс у нашу закриту вечірку.

Щоб не засмучувати пана Хмару (та і Мирославчика) я не показала їм відео цієї гадюки. Коли самі дізнаються, то дізнаються, що ж робити. Ми готувалися до прийому гостей у суботу. Точніше, з вечора п'ятниці до півночі, коли починається неділя. Зміцнювали стіни, підлогу і стелю, запасали більше одноразових стільців і столиків — зовні міцні, вони через добу самі зникнуть, ламай, скільки завгодно, і тріски не залишиться! Я тільки спостерігала за магічними приготуваннями та обговорювала з Одаркою список продуктів.

— Глинолюди замовили кам'яний хліб, пісочні пироги, ватрушки з черепашок, земляну халву, теракотові горішки та ще довгий список. Ти знаєш, як це все готувати?

— Та легше, ніж згодувати цукерочку малюкові, панно Оксамито! Як ото дітки ліплять пироги з бруду і піску, так глинолюди справді це їдять! Тільки кам’яні чи глиняні горішки неодмінно обпікають у печі та гарячими подають, щоб хрумтіли. Кам'яний хліб теж простий рецепт: тісто місять з кам'яного борошна з глиною. Крейди, соди та кам'яної солі у нас вистачає. А кольорової глини потрібно замовити тонн зо двадцять, не менше! Вона сильно за твердістю відрізняється, синя — найжорсткіша, майже гума. Іди знай, що ці іроди люблять? І плитки морського піщаника з черепашками замовте, пласти тонші, дюйми по два, щоб різалися легко. Настрогаю їм ватрушок та пиріжків з піщаника! Будь-яких мінеральних добавок, які дракони жеруть, у нас навалом, а глину купіть, щоб потім не плакати!

Я передала панові Хмарі замовлення і сподівалася, що важких клієнтів ми зустрінемо готовими до всього. Але замість глиняних велетнів до обіду п'ятниці першою припхалася панночка з малиновим волоссям! Вона зухвало все роздивлялася, стоячи перед дверима шинку, чекаючи, чи пустять її. І вже щось диктувала на кишеньковий екранчик, описуючи свої враження, наш інтер’єр та шинок знадвору.

 — Мирославчику! — помітивши співвласника шинка, вона почала гучно стукати у двері, а коли Мирослав відчинив, кинулася йому на шию просто на порозі.  — Скільки років скільки зим! Пам'ятаєш свою подружку Марисю? Напевно, складно забути єдину дівчину на вашому високовченому курсі! Ти тепер модний ресторатор? Тю… Я гадала, науку ти ніколи не проміняєш на шинок при дорозі! Такий був правильний, такий старанний хлопчик...

— Я нічого й нікого не кидав, — у тоні Мирослава наче у бокалі порипували та хрумкотіли кубики льоду. — А ти не бреши, ти з нами не вчилася. Ти просто дочка професора, тому завжди крутилася довкола.

— І хоч трохи розраджувала ваші нудні тижні навчання, визнай!  — засміялася Марися.  — Тепер я журналістка. І — оціни збіг! — пишу про кулінарні новинки! Це правда, що ви плануєте влаштувати гулянку глинолюдам? Ти на це погодився? Не вірю! То ж божевілля!

— Безумство — це прийти сюди в такий час, Марисю. Нехай ти хоч тричі журналістка, могла б краще ворушити мізками! Забирайся швидше, поки клієнти не з’явилися! Інакше можеш зламати каблук чи ніготь, а то й шию, тікаючи від буйної живої глини! Чи ти чекаєш на запрошення в шинок? Марні сподівання.

 — Мимрик ти, а не Мирослав! Сам прожив у нашому старовинному замку чотири роки, а мене на поріг не пускаєш? Яка вишукана подяка за батькову гостинність! Чудовенько! Нехай мене тут надворі пошматують чудовиська, тоді комусь стане соромно!  — патетично вигукнула Марися.

Я тільки стояла, слухала їх та кліпала очима, сподіваючись, що мене не помітить співвласник. Мирослав заскрипів зубами, але зобразив кислу посмішку і жестом запросив гостю до шинку. Мене, схоже, ніхто знайомити з критикинею не збирався. Довелося назватися самій.

 — Оксамита Осичко. Ласкаво просимо! А ви та сама, відома Марися Солодкоїжка? Ой, чул-чула, як же, як же! О, ви така струнка! На відео ви мені здавалися набагато товстішою! Взагалі я не вірю, що можна бути стрункою солодкоїжкою, але коли до справи беруться чари… все зрозуміло, еге ж! Ви, справді, любите солоденьке? Ми встигнемо швиденько пообідати і побалакати до сутінків, поки не прийдуть гості. Мирославчик має рацію, це дуже небезпечно, але ви можете спостерігати вечірку через екран. Якщо, звичайно, вам дороге ваше життя! Так рада познайомитися з колишньою… співученицею Мирослава! Знаєте, він такий небалакучий! Нічого про вас не казав! Я думала, він женоненависник! — Я дуже відверто наголосила на «колишню».

— Та що ви кажете, Мирославчик — лапуся! Я про вас також чула. Ви любите кулінарні експерименти? Я теж! У нас так багато спільного, Оксамитко! Сподіваюся, ми потоваришуємо?

 — Неодмінно! — солодким голосом, сповненим всесвітнього кохання, запевнила я. — Що бажаєте на обід? Зараз замовлення буде готове. Пригощайтеся! Це за рахунок закладу!