ВИХІДНИЙ ДЛЯ ГЛИНОЛЮДІВ

.

Після кількох вечірок та банкетів для обраних, коли нам дивом вдалося запобігти трагедіям і навіть допомогти гостям у скрутний момент, запала дивна тиша. Не та, що перед бурею, але підозріла. Потік туристів і кур’єрів від мера та інших поважних упирятинців, що брали замовленні на винос, ніби не закінчувався, але щось йшло не так. Я це відчувала!

Можливо, я надто наївно очікувала захоплених відгуків у газетах, чутках, відео мережі? Зрештою, вогнезмії, хтосі, відьми могли б рекомендувати наш шинок у своїх колах? Гаразд, можливо, хтосям у нас не так уже й сподобалося. Але ж відьми, здається, були задоволені шабашем? Але – ні. Тиша.

Ще гірше — чергове вимірювання ефективності роботи шинку «жабкою» показало падіння за тиждень на десять відсотків! Я злякалася, виміряла свій потенціал… Та начебто весь «мотлох», тобто харизма, на місці. А ось життєвий генератор упав до 65%. Хм, дивно. Батарейка в нього сіла, чи що? Розрядився? Довелося запитати спеціаліста.

Мирославчик зглянувся і пояснив дурненький сестричці, мовляв, сама й винна. Чого я чекала, коли витрачала силу оберегу на всілякі дурниці?

— Згадай, як ти горіла під столом, дражнила вогнезміїв, ризикувала життям поряд із бандитами та дуже злими гномами? Думаєш, оберігові твої вітивки нічого не коштували? Перевіряй його час від часу. Впаде заряд нижче 50%, купиш новий.

 — Красно дякую! Скажи, ти не помітив, у нас ніби поменшало великих замовлень?

 — Я не провидець, відчуттям не вірю. Згідно зі звітами пана Хмари, клієнтів за останній місяць побільшало вдвічі. Щоправда, вони прихильники твоїх дешевих страв, тож прибуток майже не росте, навіть трохи знизився. Поки що тримаємось завдяки замовленням «на винос» від постійних клієнтів. На порталі «Бездонне Черево» збіговисько усіх охочих попоїсти, гурманів і кулінарних критиків. Зайди, якщо цікавишся. Там потрібен ключ. Зареєструйся як співвласник шинку, і тобі відразу видадуть усі записи зі згадкою «У-Пирятина».

 — А ти?

— Звідки у мене час вивчати всілякі дурниці! Якщо знайдеш щось цікавеньке, скажи пану Хмарі. — Мирослав велично піднявся сходами на свою половину. А я побігла до себе і залипла в екрані.

Оце, жах, що я там побачила! Якась Солодкоїжка, нібито відома кулінарна журналістка, у будь-якій дискусії так старанно поливала брудом під соусом зневаги наш шинок, наче їй за це щедро платять! Тільки дехто зацікавився нашим новим меню чи захотів провести пару днів у готелі «У-Пирятин», як та Солодкоїжка одразу поряд. І з виглядом панської ласки не радить з нами зв'язуватися. Інші дописувачі діляться чутками, нібито про "У-Пирятин" ходить чимало дивовижних відгуків, хочуть самі відвідати нас. А всюдисуща Солодкоїжка охолоджує їхню цікавість брудними натяками та прямим наклепом. Відлякує наших потенційних клієнтів! Мовляв, був у нас такий випадок… потім ще такий… Один отруївся сільськими стравами, іншого обікрали, ще комусь принесли не те замовлення, когось образили чи навіть намагалися вбити! Гостей у нас доводять до сліз, принижують, лізуть у їхнє особисте життя, і все під соусом того, що ми — тобто, «молоді співвласники» — некомпетентні. Всі наші «добрі наміри» розбиваються об наш кричущий непрофесіоналізм!

Це у нас? При тому, який у нас досвічений шинкар-домовик? Яка гадюка в сиропі ця Солодкоїжка!

Цікаво, хто вона така? (Крім того, що гадюка). Припустимо, пише журналістка під  псевдонімом. А може, навіть вся її особистість вигадана. Або ні, Солодкоїжка існує, і її авторитет серед ненажер справжній. Але хтось підкупив її, от і сиплються замовні негативні відгуки. Хто ж за нею стоїть? Судячи зі слів Солодкоїжки, вона справді слідкує за роботою нашого шинка, лише все перекручує по-своєму. Напад розбійників став у неї протестом молодіжної компанії гуляк, яких увечері не пустили до шинку, хоча час був ще «дитячий». Обід з заручинами вогнезміїв Солодкоїжка обізвала вульгарною спробою накормити бізнесову еліту борщиком! Це вже занадто!

Хто її найняв, ось у чому питання! Вибір насправді чималий. Бо нещодавно про нас схвально писали у «Верічньому Упирятині», завдяки симпатіям до нашої кухні мера Басаврюка. Можливо, конкуренти заздрять нам? Найдавніший конкурент дядька Осичка — придорожня мережа східних чайних «Зленолист з рисом». Гібрид екзотичної східної кухні з фастфудом. "Зеленолисти" давно бажають стати єдиною забігайлівкою для подорожніх, підпалюють шашличні, насилають щурів на конкурентів… У нас через охорони ничок і нишпорок таке не пройде, то найняли критикині, чому ні? Грошей у них вистачить!

Не забуваємо, про колишнього шинкаря-людожера, який погрожував помститися нам, за те, що не оцінили його креативність! Оркаля не варто скидати з рахунку!

Спершу я обурювалася брехнею Солодкоїжки, потім подумала, що помста якась надто дрібна. Але потім подивилася, скільки коментарів змішаних з брудом вилилося на нас, то просто вжахнулася! Або це справді професіоналка з чорного піару, або під брендом Солодкоїжки працює ціла редакція найманих ненависників!

Зрозуміло, що мета нашого ворога, хоч би ким він був, очорнити нас перед клієнтами! А може… дурна думка, але не виключено, що колишні роботодавці шкодують, що відпустили пана Хмару і хочуть розорити нас, щоб повернути найкращого шинкаря собі?

Чому ні? Логічно! До речі, наш домовик саме зараз щось обговорює з клієнтами.  Невже нове велике замовлення? Нумо, послухаю!

— Ми відкриті для будь-яких пропозицій і приймемо будь-який виклик у рамках закону, — незворушно говорив пан Хмара. Йому у відповідь лунав моторошний бас, який скаржився, що йому всі відмовляють! Спочатку обіцяють влаштувати справжній бенкет, а потім… Всі бояться! Я розібрала лише слова «тисяча та одна субота». Про що це?