Подвійна брехня

.

На кухні хтоський «компас» показував на будь-що, зроблене руками хтосів. А хитрих пристосувань «мейд ін Хтосьленд», як виявилося, у нас більше, ніж треба! Як тут знайти невеличку картку? Одарка журилася ще більше за мене. Старанно відчиняла всі шухлядки, на які вказував «компас». Крім того, він наполегливо вказував на Ханю, що цілком природно. Хтось-куховарка не втручалася у пошуки. Навіть не спитала, що ми таке шукаємо?

— Ханю, ви не в курсі, як цю штуку налаштувати на пошук саме великого діаманту, а не усякої всячини? — спитала я, відчуваючи, що вже видихаюсь.

— Звідки мені знати, як? — пробурмотіла хтоська. — Якщо ваші майстри в залі не змогли налаштувати краще, куди мені! Мої послуги вам не потрібні? Тоді я піду...

Ханя злізла з лавочки і зняла фартух.

— Ану, стояти! Що у кошику?

Прихопивши свої речі, кухарка проштовхувалась до виходу, але дорогу їй заступила Одарка. Обійти нашу куховарку у дверях було неможливо.

Я присоромила Одарку, але та стояла на смерть.

— Ти що собі дозволяєш, селючко! — низенька Ханя відштовхнула нашу куховарку. Ця спроба виглядала б смішною, проте завдяки хтоській силі Одарка відлетіла у куток. Але вона просто так не здавалася. Вчепилася в кошик і вирвала його в Хані. Впавши на підлогу, Одарка миттю витрусила все з кошика собі у фартух.

— Бачиш, нічого підозрілого! Одарка, як тобі не соромно? — зітхнула я.

— Не знаю, як, хазяйко, та тільки у мене чуття краще за «компас»! Не відпускай її!

— Ханю, вам краще затриматись. Можливо, нам ще потрібні послуги хтось-куховарки. Перепрошую…

І тут я почула в голові: «Відчини двері!»

Я вже знала дію картки-телепатки, випробувала її нещодавно на собі. Ханіана не дивилася мені у вічі, але це й не потрібно. Досить того, що на мене дивилося Око Сіріна. Але де ж воно? Я не бачила блиску діаманта. Вдавши, ніби нічого не розумію, я швидко відчинила двері і попрощалася з Ханею. Коли вона йшла повз, на її шиї я помітила знайомий золотий ланцюжок. Один кидок, і я затисла ланцюжок у руці.

«Стій!» «Пусти!» — ми обидві мали доступ до артефакту і почали боротися. Суперечливі накази гасили один одного. До речі, навіть натовпу неможливо наказати розділитись і битися стінка на стінку. Наказ один на всіх. Але можна наказати кожному битися з усіма навколо, тоді буде спільна бійка. На щастя, нас було не двоє, а троє. Одарка швидко зрозуміла, що мені потрібна допомога, і збила хтоську з ніг. Ханя впала, картка зіскочила з її шиї і бовтався на ланцюжку у мене в руці.

— Повернися! — вголос наказала я. — Кажи правду! Навіщо ти вкрала картку-телепатку?

— Мені добре заплатили, — похмуро відповіла Ханя. Я відчувала, вона не чинила опору і сама вже не проти розповісти, що трапилося.

— Не розумію, а чому накази на тебе діють? Ти ж хтось? Хіба у тебе немає імунітету до картки?

— Немає! Більше немає! — Ханя розридалася, і я поки що не питала подробиці.

— То, кажеш, тобі заплатили?

— Не тільки мені! Як, по-вашому, ця штука опинилася тут, якщо я не входила до зали, а ніхто з бородатих бовдурів сюди не виходив, і взагалі вони очей зі своєї «цяцьки» не зводили?

— Отож, хотілося б знати! Маєш спільника? Хто він? Ім'я! Стривай-но, я вгадаю… Гансь? Він поводився, мабуть, тихіше за всіх, а це підозріло! Чи, навпаки, той, хто був у центрі уваги? О, ні, тільки не Фабсь! Він такий милий, незважаючи на дурні жарти, з постійною заміною чужої їжі та пива! Чи не він? Але й не голова!

— Не вгадала. Картку вкрав Девсь. Але цей хмир мені не спільник! Ніхто не знає, що я тут! Девсю заплатили, щоб він непомітно кинув цю іграшку в порожній глечик від «Хтосівки» і все. Далі не його справа. Ваші невидимки потягнуть глечик на кухню, а я маю непомітно винести здобич і віддати замовнику. Тільки не тому, для кого це зроблено. Його конкуренту! Всім хочеться диктувати свої накази так, щоб їм не могли відмовити. А я хочу помститися хтосям. Є за що!

— Ти мстишся власному народові? — не зрозуміла я. — Чи саме цій громаді?

— Громаді? Так називаються ті, хто вигнав жінку з немовлям серед зими? Ні, це зграя! Банда вбивць! Клуб ідіотів, але не громада! І цей…

— У тебе спільна дитина з кимось у залі? Ох, матінко рідна! З ким, якщо не секрет?

— Не повірите, — похитала головою хтоська. — З самим Себасем! Цей шановний майстер, голова громади, був моїм чоловіком. І замолоду був невиправним бабієм! Жодної спідниці не пропускав! Коли у нас тільки народився синочок, Себась закрутив з цією лахудрою Фанею! Вона такого наплела про мене, ніби я тільки на мітлі не літаю! Сама, правда, заміж так і не вийшла, але моє життя на шматки розтрощила! Наче кувалдою вдарила! Тоді теж пропало цінне замовлення, Себасю довелося платити компенсацію, громаді навіть загрожували війною. І коли всі подумали, що це я вкрала...

Я?! Як вони могли повірити? Але тепер я славно помщуся їм! Вигнати мене із громади, навіть не допомагати рідному синові! Тепер хай потанцюють, бородаті недоумки! — в очах Хані кипіли сльози, вона все ще плекала помсту, забувши, що картка у мене.

Нам із Одаркою стало шкода її. Але, у чомусь ситуація заплуталася ще більше! Картка-телепатка знайшлася, злодії нам відомі, але просто так нести знахідку до зали, віддавати тим, хто підозрював мене, і здати їм Ханю, якось це було… не дуже.