Улюблена підливка

.

— Панно Оксамито, посидьте з нами! Та, що ви, що ви! Як така чарівна панна може завадити нашій компанії? Хтосів часто густо уявляють похмурими бородатими коротунами, які цінують лише красу різних металів, лерева та каміння, але не жіночу красу. Це маячня! — запевняли мене Дансь і рудий Фабсь, вмовляючи сісти з ними до столу. Дансь при цьому недвозначно погладжував мою праву ручку і закочував очі. Фабсь багатозначно хихотів.

Я відмовлялася, мовляв, у господині багато справ, те, се... Проте, хтосі вмовляли  хором. Коли втрутився голова збіговиська Себась, відмовлятися стало незручно. І то вірно, бідолахам незатишно сидіти тісним гуртком у порожній залі. Хтосям складно перебувати на людях, далеко від своїх підземних фортець.

Для всіх бандитів хтось — гаманець з ніжками та ручками, з непередбачуваним уловом. І це правда: порожніми, тим більше поодинці, хтосі не мандрують далеко від своїх містечок. Якщо кудись їдуть, отже, везуть замовлення чи винагороду за нього. Через це бідолахи власної тіні бояться. І будь-яка прогулянка на рівні пікніка перетворюється у них на військовий похід. Я думала, це балачки, та виявилося, так і є. Тяжка хтоська доля...

Себась виявив нам величезну довіру, наважившись відвідати «У-Пирятин». Як я могла їм відмовити? Ми обіцяли гостям повну безпеку: безлюдний шинок під сигналізацією і жодних підозрілих чужинців! Точніше, Мирослав обіцяв. То були його клієнти і перемовини! І ось що вийшло… Скандал, зникла унікальна річ! Втім, картка зараз знайдеться, я певна. Гірше, якщо залишиться недовіра до «У-Пирятина».

 Зі стравами цього разу здавалося б впоратися легко: хтосі їдять все те ж, що і ми, тільки більше жиру. Однак, Пан Хмара найняв хтось-куховарку Ханю. Знайшов її через кулінарну біржу, вона зовсім не зірка високої кухні, а звичайна господарка, яка добре знає народні рецепти і обійшлася нам дешево, лише триста золотих гривень за вечір. Для шеф-кухаря це взагалі не ціна. Поставивши лавку до плити, Ханя обирала найжиріші шматки баранини, ще шпигувала їх курдючним салом, і зверху поливала розтопленим смальцем. Салатик з тріскової печінки на закуску теж був зовсім не дієтичний, та й шашлик із осетрини сочився жиром, але Ханя бідкалася, що риба виявиться сухою, додала зверху ще гусячу печінку з льодяного льоху, щоб танула на гарячому.

Та головне – підливка «Хтосівка»! Без неї хтосі взагалі не їдять жодної страви! Це густий соус, схожий на пюре з авокадо, такий зелений. На смак – щось свіже, трав'яне з дуже кислою фруктовою та гострою ноткою. Але це як на мене, а хтосі без «Хтосівки» майже не відчувають смаку їжі. Проте смак правильної «Хтосівки» знайомий кожному хтосю з дитинства. Їх не обдуриш!

Власне, заради цієї підливки й покликали хтось-куховарку. Одарка вперше сумнівалася у своїх силах, хоча і знала, що головний секретний інгредієнт — хтоська ягіда, схожа на гонобобель. Росте гронами на кущах, у нас на полі добре родить. Але як готувати? Точний рецепт підливки — сімейний секрет хтосів. «Хтосівка» викликає звикання, навіть легке сп'яніння і сильно збуджує апетит. Загалом, хтосів від неї плющить, наче котів від валеріанки!

Ханя суворо священнодіяла біля плити, гості були задоволені. Але як дійшло до міцних напоїв, усі розгулялися. Хтосі не тільки смак, міцність випивки теж відчувають слабо, їхня норма далеко не людська! Але, коли відчують… І ось їм уже нудно сидіти тісним гуртком, хоча в цьому сама суть вечірки — щоб навколо не було чужинців! Образити п'яного хтося кожен може і охочих чимало!

Коли розгулялися, носи і вуха добре розчервонілися, хтосі покликали мене і почали хвалитися витвором свого мистецтва. Якийсь ватажок чи то племені чи то армії (ім'я трималося в суворій таємниці), замовив громаді Себася чарівну штуку, здатну навіювати накази кому завгодно: як одному, так і цілому натовпу. Будь-які накази, аж до вбивства, артефакт явно робили для військових цілей. Умова, щоб річ була невеликою, діяла хоча б на десять метрів у далечінь і радіус поразки не менше ста точок, тобто мізків.

Звичайно, хтосі заломили ціну вище за хмарочос і підстрахувалися. Артефакт не діє самих хтосів. Щоб неможливо було навернути його проти майстрів. Це круто, але як показати його магію, коли довкола самі хтосі? Ось Дансь підступно і спокусив мене допомогти їм.

Я погодилася, але за мого позитивного настрою, це знову здалося не прикольним. Надто легко! А ось змусити Мирослава зробити щось! Все ж, цілий чародій, скептично налаштований! Оце буде номер!

Фабсь, який славиться своїми жартиками, схопив картку, що лежала на тарілці в центрі, як «іменинниця». Поворушив пальцями по екрану, наче запускав смартфон. Чорна картка засвітилася червоними іскорками і…

— Гей, Фабсю, дідугане, ти не правий! — подав голос п'яний Антось. — Віддай іграшку дівчинці, хай вона… гик! Для чистоти експерименту! Оксамито, якщо ваша ласка, покажіть, як може діяти наша… гик... картка-телепатка у руках замовника!

— Просимо! Просимо! — заплескали в долоні всі хтосі, мов дітки у садку. — Увімкніть її!

— Та я ж не вмію! Що тут натискати? У неї чутливість до пальців? Добре. Провести для розблокування і навести на об'єкт? І все? Ох яка краса! — У центрі прямокутної картки засвітився великий круглий діамант, що сяяв то червоними, то бурштиновими іскрами. Око Сіріна!