Сон у руку

.

І тут почався цирк із вогнезміями: усі по черзі виміряли чесність своїх намірів у питанні заручин та угоди «Змієшкіра»… Але крім чесності «жабка» автоматично показувала рівень доброзичливості чи ворожості. І агресія у шинку зашкварювала… Всі переконалися, що Зміден не винен. Змієліна купила дуже жорстоку ілюзію, мабуть, контрабандну, від китайських драконів, але мачуха щиро картала себе. Обидва змієтатусі чесно зацікавлені в угоді і новій компанії, і у шлюбі своїх дітей, але саме зараз готові вбити один одного! Перевірити агентів на чесність не вдалося, бо ті заздалегідь злиняли. От що значить професіонали!

Як не дивно, першим не витримав Змісиль. Йому б радіти, що виграв суперечку і плату за обід, а татусь натомість яааак гаркне!

— Звинуватили мою дитину! Я вам цього не подарую! — і фррр, струмінь вогню по всій залі.

 —  Та як ти смів? Моя донечка мало не загинула від горя! Це перед вами вибачатися?  —  Фрррр! Полум’я по стінам.

— Не сперечайтеся!  —  спалахнула пані Змієліна.  —  Це я в усьому винна, але все добре закінчилося! Вгамуйтеся!

 —  Не лізь!! — це обидва татусі хором. І з двох боків полили вогнем мачуху. У неї навіть зачіска задимилася. Змієліна миттю шмигнула під стіл, як була у парадній сукні з «хвостом». І, мабуть, вчинила мудро. Так само як Зміден, який схопив свою зміївну і потяг із зали, не слухаючи її протестів. Але я… Де мені взяти зміїну реакцію і швидкість броску? Я ж до таких розваг не звикла…

Мені здалося, нещасну мачуху зачепило вогнем, і вона впала. Скатертина на столі вже палала... Я кинулася рятувати Змієліну! Ось ще нам не вистачало смаженої вогнезміїхи просто в залі і без замовлення!

 —  Оксамитко, куди ти! Згориш!

Ммм, знайомий голос! А казав, кроку з кімнати не ступлю, хоч всі там згорите! Як видно Мирославчик вирішив, що це я ховаюся під столом і натякнув, що це не найкраще і досить небезпечне місце, коли в залі шинку продовжують плюватися один в одного вогнем і звинуваченнями татусі вогнезмії. Він кинувся рятувати мене! Ого! Я дожила? Принаймні, поки що жива…

Мирослав зірвав скатертину, затоптав вогонь і висмикнув мене з-під столу, наче морквину з грядки. — Куди лізеш, дурепа? — засичав він.  —  Біжи! Хутчій! Добридень вам, панове! Не звертайте на нас уваги, продовжуйте, не соромтеся! Приємного апетиту!

Бігцем – не бігцем, але максимально швидко, ми – співвласники шинку, втекли надвір. Автоматично я тягла за собою напівнепритомну Зміліну. Мирославові довелося витягати нас обох.

Позаду все гарчало, ходило ходуном, вирувало полум’я, літали, з тріском розсипалися стільці і столи... Я трясла обпаленою рукою і подумки прощалася з улюбленим шинком.

— Ось поясни, чого ти лізла їм під гарячу руку? — без жодного співчуття спитав Мирослав, побачавши мою бойову рану. Навіть не оцінив гумор, і сам уже став холоднокровним, як той вогнезмій.

Я скромно промовчала. Пан Хмара миттєво чимось намастив мій опік і обережно перебинтував мою постраждалу кінцівку. Заодно доповів "великому Мирославу Мудрому", що я там не дурницями у пожежонебезпечній зоні займалася, а проводила дипломатичну місію. Успішно, між іншим!

— Так, вчасно я показав тобі, як поводитись із «жабкою», — задумливо простяг Мирослав. — І як же я забув, що ти тепер маєш оберіг... Можна було не перейматися. Середніх розмірів пожежу ти могла витримати не гірше за вознезіївну. До твого відома, у вогнезміїв імунітет до вогню, рятувати Змієліну було зовсім не обов'язково!

— Зате тепер я впевнена на сто відсотків, що заручини вони проведуть у нас! І зараз все компенсують, не сумнівайся… Ой, побіжу на кухню! Сподіваюся, кухня встоїть? Одарка хвилюється, а ще треба подати кваску з льодом. Вони зараз втомляться, пити захочуть. А потім треба щось міцніше… І молодь ще не куштувала нашого борщику! Сподіваюся, їм сподобався «гарячий обід»? Принаймні, нудно не було.

У відкриті двері кухні я бачила, як цілуються в коридорі змієнаречені.

— Я ж вам казала, панно! Коли сниться вода, неодмінно бережися вогню!  —  спокійно мовила Одарка. Вона запевнила, що шинок у нас вогнетривкий  —  не вперше горить, встоїть. І зовсім не переймалася «гарячими» подіями.

 —  Точно, Одарко. Сон у руку! Точніше не скажеш. Краще скажи-но, що ти таке згодувала Змілуні перед виходом до рідних? Вона була спокійна, наче слон!

 —  Та лише накрапала трошки валеріанки в чай. По сорок крапель на кілограм живої ваги вогнезмія! Старовинний рецепт, ще бабуся моя…

 —  Стривай, я запишу! Ось нутром чую, ще знадобиться. А поки що змішай ще бочку кавового квасу з льодом. Так-так, з листочками свіжої м'яти. Зараз попросять… І мені теж чогось холодненького. Сподіваюся, ввечері у нас не буде нічого цікавого. Звичайні подорожні, кілька упирів, парочка туристів, натовп лісовиків та степовиків, можливо, залітний чарівник або відьмочка… Але, благаю, жодних вогнезміїв!