Детектор непорозумінь

.

Коли ми потихеньку пробралися на кухню (цікаво, чи довго ще я буду постійно ховатися від клієнтів у власному шинку?!) агенти доповідали господарям, що нікого не знайшли.

— Усю ділянку степу перевернули, весь ліс, річку, всі околиці! Хмари носами рили! Ліс пазурами прочесали! Нікого! Наче крізь землю… Не нервуйте, панове, ми не хочемо сказати, що панну Змілуну вже закопали… але…

— Нічого не знайшли?!  —  ричання змієтатуся нареченої не обманював не лише нас. Агенти, мабуть, затремтіли, як конюшина на зубах зайчика.  —  За що вам лише платять? Як же радар? А ваша хвалена уважність професійних детективів?

— Пане Змікентію, якщо вашу дочку викрали, вони включили глушилку! Ми знайдемо, неодмінно знайдемо, але це вимагатиме трохи більше часу і…

— То чого ж ви тут! Шукайте! А ти, паскудне щеня, не хочеш назвати суму викупу?

— Змікентію, я перепрошую, мій син!… Його причетність не доведено!  —  це вже ревнув татусь нареченого.

 —  Все через нього!  — втрутилася мачуха Змілуни.  —  Бідолашна наша донечка…

— Я не можу зараз спростовувати мерзенний наклеп, який ви, шановна пані Змієліна, розпускаєте за моєю спиною, але як тільки Змілуна знайдеться… — єдиний поки що холодний, тобто схожий на людський голос! То це і є Зміден?

 —  Він там!  — смикнулася зміївна. — І він зараз вибухне! Чи тато раніше? Можливо, все-таки, тато… Я мушу вийти! Оксамито, чого ми чекаємо?

Особисто я чекала, коли заберуться агенти. Слухала, сподіваючись, що хоча б двома-трьома вогнезміями в залі поменшало. Чи скільки їх там? Дві армії? Ось цікаво, чому, коли ми сиділи біля галявини, спостерігали за лицарськими зайцями, ці змієдетективи не знайшли нас? Вони кажуть, Змілуна сама створила перешкоди для радару, але ж коники-розвідники одразу її знайшли! Може, то моє людське біополе їх так заплутало, що дві армії детективів не розгледіли поряд зі мною вогнезміївну? Не знаю, не знаю…

 —  Вони ж спопелять один одного! Або загризуть! — сіпнулася Змілуна і помчала кухнею до зали. Але для неї кухня була дуже велика, мабуть, як футбольне поле, або два. Я сама ледве встигала за схвильованою вогнезміївною. Її можна зрозуміти! Одна річ просто втратити нареченого. Багато хто бажав би смерті зрадника, не думаючи про закон всесвітнього добра. Але насправді потрапити замість заручин на похорон чи на додачу залишитися сиротою, це влаштує не кожну ображену дівчину! І я повинна піти до розгніваних вогнезміійів, викласти їм свій геніальний план і зупинити їхню кровну помсту (поки ми тут милувалися зайчиками, вона вже в розпалі!) Ой-ой, що скаже Пан Хмара?

Зате я точно знаю, що скаже добрий братик Мирослав! Так і чую його зарозумілий гугнявий голос:

«Ти вчасно купила оберіг, Оксамитко! Тому, що я, такий розумний, порадив тобі захиститися! Тебе це не врятує від розлючених вогнезміїв, та все одно, подякуй мені, поки жива…»

 —  Змілуно, хвилинку!  —  благала я.  —  Давай я піду першою, відволіку їх...

 —  Це небезпечно! Будь-якої миті вони зірвуться. І при тобі ще скоріше!

— Але тільки-но ти увійдеш, всі вже не слухатимуть! А я скажу... Я знаю що сказати. Загалом, побажай мені удачі! — Я хвацько поправила віночок (сплела сьогодні новий під час медитації) і вийшла до зали.

— Спокійно, панове вогнезмії! Я знаю де Змілуна! Вона жива, із нею все гаразд!

Після моєї заяви повисла німа пауза секунд на п'ять. Потім пані Змієліна істерично скрикнула і дивно закашлялася. В носа її при цьому пішов сірчано-жовтий дим. Руки всіх чоловіків миттєво простягли їй води, запити новину. Як я зрозуміла, інакше з горла мачухи міг вилетіти фонтан вогню. Навіть випивши, вона все одно курилася, наче вулкан перед виверженням. Пан Хмара з-за стійки робив мені відчайдушні знаки забиратися. Але як я можу провалити свою дипломатичну місію? Це лише початок.

— Де ти бачила Змілуну? Ти розмовляла з нею?  —  До мене підскочив Зміден. — Що б їй тут не казали, то брехня! — наречений теж вже димів. Я обережно позадкувала, виставивши долоні.

— Проблема в тому, що вона тепер не повірить жодним словам. Якщо тільки не надати їм чарівної ваги, як на детекторі брехні, який неможна обманути!

— Та кого вона тепер послухає!  —  трагічно вигукнув Зміден.  — Я знаю, хто заморочив їй голову! Пані Змієліно! Це все ваші плітки!

— Не смій кричати на мою дружину!!

— Дай спокій мого сина!

— Це він, він винний, що наша дівчинка зникла!

— Та я вас… Це все ви!

— Гей, обережніше, панове! Засмажена я вже не скажу, де Змінула! — я насилу ухилилася від прицільного плювання вогнем, яким мачуха обдарувала нареченого. А я стояла поміж ними. Тут всі раптом згадали, що я лише крихка людська дівчина, і психувати при мені не можна. Заради красуні Змілуни, два клани заспокоїлися.

— Кажи, дитино, — пригнічуючи кашель, наказав змієтатусь.  —  Де моя дочка?

— Вона з'явиться тоді, коли все буде тихо! Коли ви пообіцяєте пройти перевірку «жабкою»! Тільки це зможе розрулити ваше непорозуміння. Словам мона не повірити, але цифри показника щирості не брешуть!

 —  У вас є загальний детектор? — миттю збагнув Змісиль.  —  Яке щастя! Ну, дорогесенькі колишні-майбутні родичі, тепер ніхто не вивернеться! Правду дізнаються усі!