Танці з бубоном

У залі почалася свистопляска. Я таки впевнилася, що під мантіями у відьом іншого одягу нема — розпашілі «фанатки» Чайника це активно демонстрували і верещали, наче їх лоскочуть. Хоча поки що, чаклуни пили і до спільного кола танців не виходили. Може, нички поміж роботою бавляться?

Якийсь мольфар у екзотичному вбранні бив у великий бубон. Поряд з ним сурмила маленька півтораметрова трембіта і бив у барабани козлоногий. Надудлившись томатного соку з кров’ю, шабашними почали танці. Чаклуни і відьми не природжені маги, а посвячені. Тож їм необхідно підтримувати сили, весь час або їсти щось «енергійне», або приносити жертви... Так Одарка пояснила. Я і сама це знала.

Коли вибухнув і підсвітився шоколадний фонтан посеред зали, захопленню гостей не було меж. Відьми з келихами в кожній руці навперейми кинулися до фонтану. Деякі «найгарячіші» скидали мантії, стрибали у фонтан, обмазувалися шоколадом і закликали чаклунів поласувати солоденьким. Більшість поки вела себе більш пристойно. Наливали гарячий чорний шоколад та «ртутну кров» одразу у два келихи і пили по ковточку з кожного. Хто надто розійшовся, підставляв долоні під цівки, хлебтав просто з рук і бризкався у сусідів.

Від шоколаду почалися дикі танці. В тих, хто перепив, вселялися духи тварин. Почалося гарчання, мекання, поросяче скиглення та березневе нявчання.

Залу трясло від ритму ударників і брязкоту бубону. Трембіта басовито гула і скавчала, аж зуби зводило! До неї домішувався перебір струн невидимих ансамблів бандуристів та лірників. Гай-гай… дивні у них бандури, наче скажені комарі!

Деякі пари мляво обіймалися навколо фонтану, Чайник усіх, хто потрапив під руку, захоплював у ланцюжок, що буйно скакав, і вів хороводом навколо зали. Хором вони репетували невиразно знайому пісеньку: «Ой на горі самовар, самовар!.. На дорозі золотий, золотий!..»

Я теж трошки з гиканням пострибала разом з відьмами, намагаючись не розхлюпати гарячий шоколад. Надворі перед ганком і прочиненими дверима палахкотіло багаття до небес. Але Велес сидів тихо, на щось чекав. Мені здавалося, скоро станеться щось особливе. Як я зрозуміла, це має статися, коли голова шабашу доїсть-таки свою смажену гадюку. Але під цю страву Велес випив вже стільки «напою справжніх чоловіків», що вирішив спочатку потанцювати. Зі мною! Мабуть, чаклун все-таки відчув у мені новеньку і вирішив приголомшити своєю увагою незнайому відьмочку.

— Звідки ви, красуне? Щось я вас не пам'ятаю… Втім, це й на краще. Можливо, і ви мене ще не досить добре знаєте! То познайомимося ближче, га? Хочете пройти посвяту на дванадцятий рівень? Я можу це зробити хоч зараз! Адже я народний мольфар, заслужений ворожбит і почесний гуру темних вершин, ярів та печер! Тільки тс-с-с! Це секрет! Взагалі-то, я обіцяв цю честь Вікусі, але якщо ти, дитинко, будеш розумницею… Чого ти ховаєшся, тікаєш від мене, розпуснице? Я в таких роках, хіба можу встигнути за тобою?

То як, домовилися? Будеш моєю асистенткою на цьогорічній жертві? Маленьке поросятко міцно спить, але якщо захочеш, я дам тобі його потримати під час ритуалу! Хочеш? Всі хочуть! Там така жива сила… Овва! Тоді для початку один поцілунок, моя куріпочка!… Та, куди ж ти?.. Не відлітай крихітко! Повернися!

Я відчайдушно продиралася крізь натовп у пошуках тихого місця, куди можна викликати пана Хмару. Мені й раніше за уривками багатозначних фраз здавалося, що на Великому Велесовому шабаші планується щось особливе. Що буває навіть не щороку.

— Вони хочуть принести людську жертву! Пане Хмаро, тут захована справжня дитина! Ось на що всі чекають з таким хвилюванням: хочуть знати, кого Велес обере собі у помічниці!

— Як я зрозумів, панно, він запропонував цю честь вам? Вітаю.

— Та ви що, з глузду з’їхали?

— Щоб перешкодити вбивству, зручніше бути поряд, — цілком спокійно порадив мені шинкар-домовик. — Дитина схована у кошику під сценою, це немовля, тринадцяти тижнів від народження. Хлоп’ятко із Підгірців. Я давно про це знаю.

— І що збиралися робити?

— Порадитися з паном Мирославом, звісно. Він у нас маг, а я не можу танцювати з Велесом — статура в мене не та і роботи повно!

— Пане Хмаро, я все зрозуміла! Жодного слова Мирославові! Самі впораємося! Зараз я все виправлю…

І я побігла шукати сивого і п’яного Велеса, щоб стати його асистенткою в жертвоприношенні.