Павуче молоко

— Не вгадаєте, що замовили щойно, панно? Павуче молоко! Та ще й ї парне! А мені доїти цих страхіть нема коли. Допоможете? — Одарка показала мені три клітки з величезними молочними павучихами, кожна розміром з гуску.

— Я… е… тобто, якщо покажеш, де в них теє… де брати молоко?

— Та дивіться, це не складніше, ніж у кози! — Одарка відчинила нижній отвір на клітці, показала, куди ставити чашку та просунути руку.

— А не вкусить?

— Та що ви, панно, вони сумирні як ті хом’ячки! — запевнила Одарка.

Я знайшла на волохатих черевцях щось подібне до сосків і почала легенько смикати. Парне молоко швидко наповнювало чашку. Павучихам, схоже, подобався процес.

— Давайте швидше, панно Оксамито! Збивати треба теплим! — Одарка шалено закрутила ріжками з крильцями і вправно готувала павучине суфле. Щойно прикрасила його малюнком шоколадної павутинки, піала зникла в зал.

З «вуха» противним голосом тільки і чулося:

— Гаряча страва! Тартар з баранчика, рагу з Їжака печеного! Павуки варені з гарніром та прянощами. Фарширований баранячий шлунок! Пекти на вугіллі!

Нички та нишпорки швидко підносили та обробляли продукти, Одарка готувала, а я вважала на сьогодні свій кулінарний борг виплаченим. Останні, що чула, якась відьма Вікуся замовила солодкий гарбузовий пиріг із тарганами в карамелі. Напевно, хрумкотять, наче родзинки! Ммм…

— Мені, будь ласка, дієтичний суп з зародків квасолі. Ні-ні, молоді стручки, не пророщені боби! І гарбузові оладки. Так, солодкі, але у соусі з томатів! Я веганка, я не можу їсти те, що бігало! — суворо наказувала бліда і худа як смерть молода гламурна відьма. І так видно — веганка!

— Салат із комарів з солоними огірками повторити! — заревів Велес. — З огірками, трясця вам! Не забудьте! І скільки ще смажитиметься ця змія? У нас незабаром танці, а я не можу заморити одного нещасного черв'ячка, себто гадюку! Пані, що ви їсте? До варених павуків найкращий гарнір — плов із борошняного хробака, він набагато смачніший за рис! Це вони й є? Чому не ворушаться? Я вимагаю танців! У тарілках також!

Кілька відьом вже упилися (мабуть, замовляли не чай). Якийсь козлоногий пан у червоному каптані прискіпливо тицяв виделкою смажену у фритюрі велику сарану і питав, чи точно брали свіже масло? А точно, не рафіноване? Не виморожене? Потім все ж схрумав та замовив добавку.

Веганка отримала свій супчик із зародків та сьорбала к кислим виглядом озираючи інші столики, де будо веселіше.

Чайник сперечався з кимость щодо давнини і традиційності гливкого сиру з личинками. Але сам замовив салат «цезар» із їстівними мухоморами Цезаря. Грибного чаю, грибна закуска! Одним словом, гості бенкетували, хоча мені здавалося: спочатку — офіційні промови, а гулянка пізніше. Виявилося, шабаш влаштований інакше!