Модний чай і маринад з…

.

З двору я тихесенько пробралася до кухні. Одарка господарювала як завжди, але навколо її постаті у білому фартушку вирувала ціла хмара часникового духу, що якось не зовсім узгоджувалося зі стравами для нечисті в моїй уяві. Може, це така спецдезінфекція при контакті з чаклунськими стравами? Або у чаклунському світі часник насправді посилює якісь види магії?

— Доброго дня, панно Оксамито, — не обертаючись, привітала мене куховарка. Як дізналася, що я тут? Чи у неї є очі на потилиці?

— Одне око, — вгадала мої думки дослівно Одарка. — Я його купила ще торік на ярмарку, дуже корисна річ! Можна бачити багато чого позаду і з боків себе, не відволікаючись від куховарення. А при таких гостях, завжди корисно, щоб ніхто не міг підкрастися до мене непомітно!

Одарка вправно чистила і кидала в киплячий казан брунатні корінці, схожі на сушених чоловічків, — це що, мандрака? Окрім них у її пальцях промайнули чиїсь зелені лапки. Жаби чи ящірки? Не роздивилась! Мабуть, супчика гостям варить заздалегідь, щоб настоятися встиг!

— Так, панно, це для гостей! А ваш сніданок ондечки, вистигає. Беріть швиденько, бо сьогодні повно справ!

За що люблю Одерку, вона не тільки найкраща куховарка для нашого шинку, а ще й думки у нас збігаються. Їй можна довіряти, це не підступний і пихатий Мирослав!

Окрім великого казана варева, під руками Одарки постійно миготіли банки, сповнені чогось дрібного, що копошилося, поки його не доливали у банці тим киплячим «бульйончиком».

— Що це буде таке химерне, просвіти мене, Одарко!

— Не повіриш, хазяйко! Комарів мариную! Он туди їх у трубу засмоктує з усієї довколишньої місцини та околиць. Як набереться повна банка — труба дзвенить, підставляй, мовляв!

Я сіпнулася, коли бляшана труба, яку я наївно вважала витяжкою, задзеленчала, наче усередині каталася залізна кулька. Одарка підставила порожню банку, відкрила крантик, шум припинився. З труби влетіли в банку тисячі комарів і мошок. Куховарка спритно залила банку киплячим «бульйончиком» і закрутила кришку. Перед нею на столі вже стояла «чортова дюжина» таких баночок.

— Остання? — здогадалася я. — По одній на кожен столик?

Одарка кивнула, відставила казан з вогню і почала дрібно-дрібно шаткувати ножем дещо, що сильно скидалося на мишачі хвостики. Я намагалася переконати себе, що це просто якісь корінці.

— Я можу чимось допомогти?

— А покрутіть млинок, панно,  там все заправлене.

— Я що це мелеться? Дивний запах для кави, — я з хрускотом крутила ручний млин, з якого сипався темний порошок.

— То грибочки на чай. Мода нині у них на шабашах така: чай із мухоморів сушених!

— А, зрозуміла. Чи довго заварюється? Години три в термосі? Так, це потрібно готувати заздалегідь. А що там? У бочці, таке червоненьке? Суничний сироп для млинців?

— То ртутна кров!  — пояснила Одарка. — Це тільки називають так, ртуті в ній немає, але якщо налити краплю в тарілку, то поводиться вона ніби ртуть: розбігається кульками або зливається, але не поєднується ні з чим стороннім. Це авн Мирослав її закляв власноруч, для шоколадного фонтанчика. Щоколдана кров — дуже ефектно! А без ртутного закляття згорнеться або литися не буде.

— То вийде батончик гематоген, замість шоколадного фонтану! Добре вигадали, модерново, — похвалила я. — Цікаво, чия кров?

— Та потроху, асорті з усіх дозволених теплокровних. Козяча, коров'яча, кобиляча, гусяча… без гусячої не можна, бо ртутні кульки не вдаються!

Я азартно крутила млин, збираючи грибну заварку в піалу, а потім пересипала у величезний чайник і залила окропом. Тринадцять столових ложок. На всі столи.

— А томатного соку для соусів та пиття вистачить? Тоді я побіжу, подивлюся, що у залі та на парковці для гостей. І, дуже прошу тебе, Одарко, для пана Мирослава мене тут не було! Взагалі! Добресенько?

— Та без проблем, панно. Я вас уже не бачу, навіть третім оком!

Звісно, наша куховарка була не просто моєю подругою, а разом з паном Хмарою вважала, чим би господарі не тішилися, аби їм не заважали працювати! Я знала, що кухня у надійних руках і побігла приміряти своє маскування. Пан Хмара роздобув мені шовкову фіолетову мантію з червоною облямівкою. Цілком еротичну, проте вбрання закривало мене з ніг до голови, включаючи широкий каптур, що можна опустити на обличчя. Були в мене підозри, що на шабашах під цей плащик не належить одягати нічого зайвого… Гм! Я, звичайно, шаную традиції езотеричної моди, але все ж таки не настільки належу до посвячених магів, щоб наслідувати їх у всьому. І так зійде! Треба наглянути, чи все в порядку у залі? Час до вечора промайне швидко, світлий час з кожним днем все коротший! А щойно посутеніє, з’являться гості…