ВЕЛЕСІВ ШАБАШ

.

— Закрийте її у кімнаті, пане Хмаро! І не випускайте! Інакше вона зірве весь шабаш!

— Слухаюсь, пане Мирославе. Але якщо господиня Оксамита надасть протилежний наказ, як я можу не підкоритися? Їй належить половина…

— Саме так! Хай сидить на своїй половині будинку! Тут є все необхідне для життя!

— Але як не користуватися спільною власністю? Нижній поверх будинку і шинок наполовину…

— Вона не з цього світу! Тобто, прийшла недавно і нічогісінько не тямить у справжніх містичних закритих зборах! Якщо вам дорогий престиж нашого шинку, ви виконаєте мій наказ!

Голоси лунали в моїй голові крізь сон. Мирослав говорив пошепки, не враховуючи, що я вже вийшла на ранковий променад в астрал і не тільки чудово чую їхній шепіт далеко від дверей, але й бачу всю їхню підступну змову! Я зістрибнула з ліжка і підбігла до дверей спальні. Відкрила її раніше, ніж у замку клацнув ключ і…

У замку клацнув ключ. Я розплющила очі і побачила нову завісу над ліжком біло-рожевого шовку, кольору запашного горошку.

О, леле, це я що уві сні бігала? Етт, знову схопилася з ліжка не тілом! У мене таке бувало з дитинства, коли я чесно думала, що встала і збираюся до школи, а потім мамуся чи бабуся з лементом піднімали мене з ліжка, бо я продовжувала спати.

А я ж упевнена, що встала і вже збираюся виходити з дому, а сама спокійнісінько сплю і бачу, як збираюся, одягаюся, снідаю…

Стривайте! Це вони що мене зачинили у кімнаті?! Наче якусь неслухняну дружину чи бранку? Оце вже ні! Я шаную традиції, але середньовічне свавілля у них не пройде! Осички не здаються! Шабаш без мене не гулятиме!

Адже сьогодні нам замовили спецобслуговування — тринадцять столиків по шість персон за кожним. Представники різних чаклунських шабашів зберуться разом, щоб відсвяткувати Велесову ніч! Такий у відьом перехід на зимовий час. Відбуваються такі збори лише кілька разів на рік: у чорну суботу, напередодні Великодня, в ніч на Купалу, та ще кілька разів. Але на Велесову ніч шабаш найшабашніший, бо відзначали наші гості темні дні цілісінький місяць, від самого Хеловіну! І якщо для завершення цього кола вони злітяться в «У-Пирятин»,  то що, мусять терпіти кислу пику Мирослава, і навіть не знатимуть про мене? Тобто, і я нічого цікавенького не побачу?

Ні, найдорожчий братику і співвласнику! Цього не буде! Агов, пане Хмаро, встаньте переді мною, наче той лист перед… ох, треба спершу одягнутися! Хоча, я можу розмовляти крізь зачинені двері, так буде переконливіше!

Коли з’явився наш вірний домовик, козацького роду, я вже опанувала себе і майже спокійно доводила крізь шпаринку для кліча, чому без мене буде гірше, ніж зі мною. По-перше, не несправедливо, по-друге, я вмію догоджати на прискіпливішим клієнтам, а Мирослав тільки з погордою морщить носик! По-третє, мені просто цікаво! Я бачила багато зборів екстрасенсів, як би вони не називалися, але справжній Велесів шабаш... Ви хочете моєї смерті? Але я ж точно помру від цікавості, тоді самі пожалкуєте! Я — Осичко, чи ні? Отже, я маю право хоч би одним оком глянути на шабаш!

— Це може виявитися небезпечним, пані, — незворушно попередив пан Хмара.

— А я прикинуся відьмою. Ви мені допоможете! Та мене навіть Мирослав не впізнає! Хіба не свинство, що я не можу зустрічати гостей? А якщо вони забажають екзотичних етнічних страв, хто допомагатиме Одарці?

— Загалом кажучи, сьогодні їй знадобиться на кухні допомога чарами, але це моя парафія. Навряд чи пан Мирослав сам стане до плити, еге ж? Одарка його навіть не підпустить! Добре, дістану вам вбрання для маскування. Зустрічати гостей у звичному вигляді господині вам точно не треба, і не через співвласника, а через небезпеку від самих гостей. Ведіть себе тихіше за нишпорок і ничків!

— Я обіцяю! А тепер, якщо ти не проти, витягніть мене звідси!

— Я проти, але бажання господині вище за мою особисту думку. Я обіцяв не відкривати вашу кімнату. Тому, якщо ваша ласко, погляньте у віконце. На вас чекає дерев’яна хитка драбина. Не передумали?

— Нізащо! Я лізу! Ви ж мене підтримаєте?

— Не сумнівайтеся, панно Оксамито!